залізниці у долині р. Мізунки. Будівництво розпочалося влітку 1918 року і завершилося близько 1920 року. Протягом 1920-1939 років головну лінію в долині Мізунки продовжили до Буковця і побудували влітку до лісництва Соболь, у 1936 році – лінії на Троян, Глибокий та Яловий.
Компанія “Silvina Land und Forstwirtschaft, Wygoda” планувала у 1913 році будівництво лісової вузькоколійки від парового тартаку у Вигоді на південний-схід уздовж річки Свічі. У жовтні 1913 року фірмою здійснено огляд майбутньої лінії і укладено угоду про відчуження землі. У 1913-1914 роках почалося будівництво 760 мм залізниці. На 1914 збудовано лінію 21 км Вигоди – Людвиківки. Близько 1920 року лінію відкрили для руху. В 1936 році станції Свіча і Бескид були кінцевими станціями системи. У 1938-39 роках був один регулярний щоденний пасажирський потяг з Вигоди до Свічі і назад, що був згаданий в розкладі офіційної залізниці (РКР).
Після Другої світової війни дві залізничні мережі було з’єднано в систему, а лінії перешито на 750 мм, використано новий рухомий склад: 10 паровозів серій ПТ4, Кп-4, ВП-4 і дві серії Гр. В 1946 році залізницю долини Мізунки продовжили через Слободу до Сенечова та навкруги Скоперчака. Найбільшої протяжності лісова Вигодська залізниця досягла в 1960-х роках – 180 км; 160 км мостів. Протягом одного року існував залізничний зв’язок через Луги з Брошнівською мережею (загальна довжина обох систем понад 450 км). В долині Мізунки в 60-х роках побудовано канатно-рейкові дороги в Глибокому, з Соболиці на Чорну Сихлу і в Менчельник (секції–одноколійні, довжиною 0,8… 1 км). Останньою закрили канатно-рейкову дорогу у Менчельнику у 1971 році. У середині 60-х років паровози було замінено на мотовози, а 1968-1969 роках – на тепловози ТУ4. У 80-х роках сервісні станції Вигодської лісової залізниці знаходилися у Міндунку Солотвинському, Слободі (лісопункт) та Міндунку Бескидському. Існував щоденний пасажирський рух від Вигоди до санаторіїв у Новому Мізуні. Лінію Вигода–Людвиківка було закрито восени 1998 року через пошкодження від повені. Навесні 1999 року нова повінь припинила рух з Людвиківки до Мільдунку Бескидського і навкруги Бескида, вибірково функціонували тільки декілька вцілілих ліній (33,9): Свіча–Велика Свіча і Свіча–Чорний Горб та Новий Ус. В серпні 2000 року відновився рух на лінії Свіча–Чорний Горб, але припинено рух вздовж Свічі на лінії Вигода – 28 км. В серпні 2001 року відновлено рух від Міндунку через Бескид до пункту Границя Права (7 км). Лінія Вигода-Міндунок остаточно демонтована 2001 року. Протягом 1998-2000 роках залізниця у долині Мізунки функціонувала частинами, через повені та економічну кризу. 19-го грудня 2000 року відновлено нормальний рух від Вигоди уздовж долини Мізунки. Відновлено лінію Вигода-Букавець-Яловий-Студений, реставрація лінії до Сенечева не лише технічна необхідність, але й туристична перспектива для майбутнього лижного курорту у Вишкові. 3 серпня 2001 року у понеділок та п’ятницю курсує потяг для працівників у складі тепловоза, пасажирського вагону ПВ51-5991 та додаткових одиниць. Готується спеціалізований туристичний потяг у складі ТУ-6П (пасажирська мотриса) та 2-х вагонів. На перспективу можливе використання з такою метою ЄСУ-2А та пасажирської дрезини СМД. Планується організація паровозних мінітурів Вигода-Мізунь (санато-
рій ) з використанням паровоза серії 159.
Сколе. Місто Сколе, розташоване на залізниці Львів-Стрий-Мукачеве. В 19-му сторіччі Сколе було власністю князів Любомирських, потім Потоцьких, а у 1859 році – Кінських. У 1886 році ліс був придбаний компанією Bruder Grodel. У 1888 році було побудовано першу секцію (4,7 км) лісової залізниці Сколе-Демня шириною 800 мм. 23 травня 1892 року лінію було продовжено до Пограничної (13,6 км). Вже в 1893 році лінія досягла долини р. Орави. Між 1893 і 1900 роками було придбано чотири паровози Krauss і Linz. Максимальний ухил складав 2,5‰. Максимальна протяжність – приблизно 40 км. Дорога була ліцензована як туристична в 1937 році – для пробних потягів, а в 1938 році – відбулося офіційне урочисте відкриття туристичної залізниці. Для туристичних потягів використовували спеціальні відкриті пасажирські вагони.
Після Другої світової війни залізницю перешили на 750 мм. У 1969-1970 роках вона була серйозно пошкоджена повенями і демонтована.
На Прикарпатті торфовозні вузькоколійки діють у Стоянові та Лопатині.
Стоянів. Приблизно 75 км на північ від Львова на маршруті до Луцька є смт. Стоянів. У 1916 році тут було урочисто відкрито першу лінію вузькоколійної залізниці. У 1955 році побудовано електрифіковану торфовозну залізницю шириною колії 750 мм, довжиною приблизно 7 км. Деякі частини головної лінії були двоколійні. Рухомий склад – електровоз ІО-КР, ЄСУ, ТУ4, ТУ-6А, дизельні локомотиви ТУ7, торфовозні вагони типів ТСВ і 42. Є пасажирський вагон (типу ПВ-51) для перевезення працівників до місця праці.
Лопатин. Приблизно за 72 км на північний схід від Львова знаходиться Лопатин. У 1978-1979 роках тут прокладено 12 км вузькоколійної промислової залізниці шириною 760 мм до торф’яних полів. У 1979 році було відкрито торфобрикетну фабрику. Рухомий склад залізниці – два локо-
мотива ТУ6А, торфовозні вагони ТСВ.
Цікавою є і історія пасажирських вузькоколійок. Львівську дитячу залізницю відкрито у 1951 році. Її початкова довжина – 1,85 км. Спочатку було три станції цієї вузькоколійки – Комсомольська, Піонерська та Дитяче містечко. Парк рухомого складу складав два паровози, чотири дерев’яних пасажирських та три вантажні вагони. На початку 60-х років побудовано локомотивне депо, оновлено рухомий склад – Львівська дитяча залізниця одержала вагони Pafawag, тепловози ТУ2 та ТУ3, які використовуються і