Для досягнення справності двигуна, який розвиває повну потужність, працює без перебоїв при повних навантаженнях і холостому ходу, не перегрівається, не димить і не пропускає оливу та охолоджувальну рідину крізь ущільнення. Несправності можна виявити за допомогою діагностування та за зовнішніми ознаками.

В ЩТО – входить очистка двигуна від бруду та перевірка його стану. Двигун очищають від бруду скребками, миють щіткою, змоченою у розчину соди, або прального порошку, а потім насухо витирають. Стан двигуна перевіряють зовнішнім оглядом і прослуховуванням його роботи на різних режимах.

При ТО-1 перевіряють кріплення опор двигуна, а також герметичність з’єднання головки циліндрів, піддана картера, сальника колінчастого вала. Про нещільність прилягання головки можна судити за підмоклими місяцями на стінках блока циліндрів. Нещільність прилягання піддона картера і сальника колінчастого вала виявляють за підтоками оливи. Перевіряючи кріплення опор двигуна, гайки треба роз плінтувати, підтягнути до упору і знову за шплінтувати.

В ТО-2 входить підтягнути гайки кріплення головки циліндрів (на холодному двигуні за допомогою динамометричного або звичайного ключа з комплекту інструменту водія). Зусилля під час затягування має становити 73..78Н. Підтягувати різьбові з’єднання слід рівномірно, без ривків, у точно визначеному порядку для кожного типу двигуна. Затягувати гайки кріплення головки блока треба від центра. Поступово переміщуючись до країв. На V – подібних двигунах, перш ніж підтягувати кріплення головок циліндрів, слід злити воду із системи охолодження й послабити гайки кріплення впускного трубопроводу. Після підтягування гайок головки циліндрів треба знову затягнути гайки впускного трубопроводу й відрегулювати зазори між клапанами та коромислами.

Кріплення піддона картера виконують на оглядовій канаві. При цьому автомобіль треба загальмувати стоянковим гальмом, увімкнути найнижчу передачу, вимкнути запалювання а під колеса підкласти колодки. Перевірити зазор між стержнем клапана та носком коромисла і, якщо треба, відрегулювати його.

СТО проводиться двічі на рік, і при цьому перевіряється стан циліндропоршневої групи двигуна, системи охолодження і наявність охолоджувальної рідини, а також чи немає підтоків в системі мащення, зміна сорту оливи, залежно від пори року, а також розбирання, очищення і регулювання карбюратора, редукторів, фільтрів, електромагнітних, запірних клапанів.

У дизельних двигунах проводиться регулювання паливної апаратури, при необхідності її заміни, а також заміна фільтрів очистки палива.

При капітальному ремонті виконується повний обсяг робіт, які включають всі ТО, включаючи заміну зношених деталей, як двигуна так і всіх основних систем автомобіля.

Всі водії і технічна обслуга обов’язково повинні знати і виконувати правила техніки безпеки та правила технічної безпеки. Існують чотири види інструктажу: ввідний інструктаж при прийнятті на роботу; інструктаж на робочому місці;

Повторний інструктаж на робочу місці, додатковий (позаплановий) інструктаж.

В результаті ввідного інструктажу водій повинен знати основні положення законодавства України по техніці безпеки і конкретній інструкції.

Інструктаж на робочому місці проводить начальник колони. Або інженер по техніці безпеки проводячи його практичним показом правильних і безпечних прийомів роботи.

В результаті інструктаж на робочому місці водій повинен знати конструктивні особливості закріпленого за ним автотранспорту, порядок підготовки його до роботи, методи безпечної роботи і пробірки справності вузлів і агрегатів.

Повторний інструктаж проводиться не рідше одного разу в шість місяців.

Додатковий інструктаж ще проводиться при зміні типу робіт, або рухомого складу і види умов роботи наприклад: під час інтенсивних перевезень сільськогосподарської продукції в осінній період.

Водії, які винні в порушенні правил техніки безпеки. Підлягають дисциплінарному, або адміністративному покаранню, або можуть бути притягнуті і до судової відповідальності.

Всі способи зварки можна класифікувати по двох основних призначеннях:

а) по стану металу в зварювальній зоні – на зварку плавленням і зварки з допомогою тиску;

б) по виду енергії для нагрівання металу – на пресову (холодну) зварку, механічну (тертям), хімічну (ковальську, газову, термічну, зривом), електричну (дугову), електрошлакову, контактну, стиснутою дугою, електропроменем).

Способи зварки плавленням:

При зварці плавленням кромки зварювальних деталей і пересадочні матеріали розплавляється теплотою зварочної дуги або газовим полум’ям, утворюючи зварочну ванну.

По мірі переміщення джерела нагріву метал зварочної ванни кристалізується. Утворюючи зварний шов, який і з’єднує деталі, які зварюються.

До зварки плавленням відносяться: дугова, електрошлакова, газова, електроннопроменева, плазм енна, термітна, дугова зварка під флюсом, зварка в захисних газах.

Види і способи зварки з переміщенням тиску.

Зварка з допомогою тиску здійснюється пластичним деформуванням металу у місці з’єднання під дією стискаючих зусиль. В результаті різні забруднення і окиси на зварювальних поверхнях витісняються на верх, а чисті поверхні наближуються по всьому перерізі на відстань атомного сцеплення.

Зварка за допомогою тиску виконується як з місцевим нагрівом до пластичного стану (контактна, індукційна, термітно-пресова, газо-пресова, дифузій на) так і без нагріву металу зовнішнім джерелом тепла (ультразвукова, холодна, тертям, зривом та ін.).

[1] 1. В.Ф. Кисляков, В.В. Лущин. “Будова й експлуатація автомобілів”.

Київ “Либідь” 2000.

2. В.П. Фоминых, А.П. Яковлев «Ручная дуговая сварка».

Москва «Висшая школа» 1986.