У кабіні зварника є стілець з підйомним гвинтовим сидінням. Поруч з місцем зварника часто розташовують стелажі або контейнери для заготовок і готових виробів, тумбочки з ящиками для зберігання інструменту, запасних та змінних деталей, шафу для зберігання особистий речей робітника та документації.

Обираючи джерела, керуються їх основними характеристиками, головним є номінальний струм. Джерела для ручного зварювання розраховані на струм від 125 до 500А.

В нашому конкретному випадку для зварювання вибираємо зварювальний трансформатор ТД-306 УХН2. Дія трансформатора заснована на явищі електромагнітної індукції. Зварювальний трансформатор має стержневі осердя і змонтовані на ньому первинну і вторинну обмотки.

Режим неробочого ходу трансформатора встановлюється (при розімкненому ході кола вторинної обмотки) в момент підключення первинної обмотки до мережі змінного струму з напругою. При цьому у первинній обмотці йде струм, який створює в осерді магнітний потік. Потік наводить у вторинній обмотці змінну напругу.

Трансформатор ТД-306 УХН2 має магнітопровід, первинну та вторинну обмотки, перемикач діапазону струму з рукояткою і регулятор струму. На обох стрижнях магнітопроводу є по одній котушці первинної та вторинної обмотки, розташованих на деякій відстані одна від одної. Завдяки цьому трансформатор має підвищений індуктивний опір і круто спадаючу зовнішню характеристику. Котушки первинної обмотки змонтовані ізольованим алюмінієвим проводом і нерухомо закріплені над нижнім ярмом. Рухомі котушки вторинної обмотки виготовлені з алюмінієвої шини без ізоляції. Виводи котушок армовані міддю для надійного електричного контакту.

Крізь верхнє ярмо магнітопроводу пропущено ходовий гвинт, який загвинчується в ходову гайку, вмонтовану між котушками вторинної обмотки. При повертанні ходового гвинта, рукояткою переміщують вторинні котушки і тим самим змінюють відстань між обмотками та силу зварювального струму. Обертаючи рукоятку регулятора струму проти годинникової стрілки, зближують обмотку, таким чином зменшуючи індуктивність розсіювання та збільшуючи зварювальний струм. При обертанні рукоятки за годинниковою стрілкою відстань між обмотками збільшується, а струм навпаки, зменшується.

Трансформатор має два діапазони регулювання зварювального струму. Попарне, паралельне з’єднання котушок первинних та вторинних обмоток дає діапазон великих струмів, послідовне з’єднання котушок – діапазон малих струмів.

Технічна характеристика трансформатора ТД для ручного зварювання

Параметри ТД-306УХН2

Номінальний зварювальний струм, А | 250

Номінальна робоча напруга, В | 30

Номінальний режим роботи ТН, % | 20

Діапазон регулювання зварювального струму, А | 100-300

Напруга неробочого ходу, А | 80

Номінальна корисна потужність, кВт | 75

ККД% | 76

Коефіцієнт потужності | 0,5

Габаритні розміри, мм

Довжина | 608

Ширина | 345

Висота | 585

Маса, кг | 66

1.4. Охарактеризуйте матеріал заготовки Б Ст4

Заготовки для виготовлення зварного вузла виготовляються із вуглецевої конструкційної сталі Б Ст4. Залежно від способу виготовлення виробу та висунутих до нього вимог вуглецеві конструкційні сталі поділяються на сталі звичайної якості та якісні. У сталях звичайної якості кількість шкідливих домішок збільшена (сірка до 0,06%, фосфору – до 0,08%). Сталі вуглецеві звичайної якості бувають гарячокатаними (прокат сортований фасований, товстолистовий, тонколистовий і широкополосний) і холоднокатаними (тонколистова сталь). З підвищенням номера сталі зростає поріг міцності і текучості та знижується пластичність. До сталей призначених для зварних робіт, важливо низька чутливість до термічного “старіння”.

Сталь звичайної якості призначається для виготовлення будівельних конструкцій, арматури, деталей машин, які не несуть підвищених навантажень. При цьому сталі групи А призначені для виробів, які при виготовленні не піддаються гарячій обробці (зварці, куванню), сталі групи Б – для виробів з використанням гарячої обробки (в цьому випадку необхідно знати хімічний склад сталі для визначення режимів гарячої обробки). Сталі групи В широко використовуються для виготовлення зварних конструкцій, при розрахунку яких важливо знати її механічні властивості.

Сталь групи Б

Марки сталі | С % | М %

Б Ст.4 | 0,18-0,27 | 0,40-0,70

1.5. Які інструменти використовують для контролю лінійних і кутових розмірів

Для контролю обпиляних поверхонь застосовують перевідні лінійки, штангенциркулі, кутники і перевірні плити, лекальні лінійки.

Перевірну лінійку вибирають залежно від довжини перевіюваної поверхні, тобто перевірна лінійка за довжиною має перекривати перевіювану поверхню.

Якість обпилювання поверхні перевірною лінійкою перевіряють на просвіт. Для цього деталь звільняють з лещат і піднімають на рівень очей, перевірну лінійку беруть в праву руку за середину, а потім прикладають її ребром до перевіюваної поверхні і перпендикулярно.

Для перевірки поверхні у всіх напрямках лінійку спочатку приставляють до довгої сторони у двох-трьох місцях, а потім до короткої (також у двох-трьох місцях). І нарешті, по одній та іншій діагоналях.

Якщо просвіт між лінійкою і перевіюваною поверхнею вузький і рівномірний, площина оброблена задовільно.

Для уникнення спрацювання лінійку не слід переміщати по поверхні. Кожен раз слід піднімати і переставляти у потрібні положення.

Тоді, коли поверхня має бути оброблена особливо ретельно, точність обчислювання перевіряють за допомогою перевірної плити на фарбу. При цьому на робочу поверхню перевірної плити за допомогою тампона, наносять тонкий рівномірний шар барвника (синьки, сажі, сурика розчиненого в маслі). Потім перевірну плиту накладають на перевірну поверхню (якщо деталь громіздка), роблять нею кілька кругових рухів, а потім знімають. На не досить точних деталях (виступаючих) місцях залишається барвник. Ці місця обпилюють додатково доти, поки не дістануть поверхню з рівномірними плямами барвника по всій площині. Паралельність двох поверхонь перевіряють за допомогою штангенциркуля.

Лекальні лінійки служать для перевірки прямолінійності обпилених поверхонь на просвіт і на фарбу. При перевірці прямолінійності на просвіт, лекальну лінійку накладають на контрольовану поверхню і за розміром світлової щілини встановлюють нерівності та їх розміри.

Для перевірки прямолінійності на фарбу, на контрольовану поверхню наносять тонкий шар