Огорожа камер.

Основні вимоги, які висуваються до огорожі камер – це їх герметичність, теплопровідність.

Внутрішні поверхні огорож камер не повинні набирати і припускати вологу для того щоб уникнути зміни режиму сушки, зволоження конструкцій і збільшення їх теплопровідності. Тому збереження внутрішніх поверхнею камер від вологонабирання має велике значення.

Нові, високотемпературні режими сушки при високій вологості повітря потребують нового підходу до обладнання горожі камер. Камеру потрібно розглядати як свого роду котел, який працює при атмосферному тиску і при температурі 1200, в окремих випадках (газоходи ежекційних газових камер) – до 1500.

В цих умовах герметичність (вологопроникненість) и мала теплопровідність камер оприділюють їх працездатність і довговічність роботи.

Фундаменти.

Фундаменти камер роблять стрічкові, бутобетонні. Особливо ретельно повинні бути виконані зовнішні стрічки фундаментів будови камер для уникнення потрапляння ґрунтових або зовнішніх вод всередину камери. Зверху, по периметру будови, повинна бути зроблена отмостка з глибини шириною до 1м, з укладкою зверху булижника або щебінки. Глибина закладення зовнішніх фундаментів повинна бути на 10 см нижче лінії промерзання, тобто для більшості випадків вона повинна бути рівна 16-2 м (від поверхні землі).

Глибина закладення фундаментів під внутрішні стіни може бути менше (біля 1,2 м).

При глинястих грунтах, здатних до вспучування, повинні бути прийняті міри до отоплення гранта повз фундаментів, щоб виключити можливість утворення тріщин в стінах, перекосу дверних пройомів, підйому і перекосів рельсів в камері на траверсних шляхах та ін.

Підлога.

Підлога камери, яка не має підвалу, вистилається в чотири шари. Нижній шар – баластний товщиною 200-250 мм, на ньому – щебенистий підготовчий товщиною 60 мм, вище – шар бетону товщиною 120 мм. Верхній шар – цементний товщиною 20 мм.

В камерах, які мають підвал, застосовується гідравлічна ізоляція від ґрунтових і тимчасових верхніх вод. Зверху вздовж фундаментів на всю їх глибину закладається шар втрамбованої жирної глини.

Підлозі камер придається нахил від 0,01 до 0,005 в направленні до канавок, які проходять вздовж камери, зі зливом в одному з углів її в трубу діаметром 2” для відводу води в каналізацію або сточної труби.

Вода на підлозі камер може з'являтися в період прогріву внаслідок конденсації на матеріалі і стінах, при пропарці, при несправності труб калорифера та при просочуванні грунтових вод.

Парові калорифери.

При монтажі калорифера необхідно дотримуватись наступних умов:

1) підходящі паропроводи, труби калорифера і відводящі конденсат труби повинні мати безперервний нахил по ходу пари не менше 0,005-0,01;

2) повинна бути передбачена можливість для труб калорифера вільно змінювати довжину при нагріві і охолодженні;

3) зручний доступ до труб калорифера для ремонту і очистки.

В експлуатаційний умовах для перевірки роботи калорифера в труби подають пар і через 2 години проходять вздовж труб, поливаючи їх поверхню потоком води; якщо вода буде всюди кипіти, це покаже, що в трубах немає застою конденсата; навпаки, якщо кипіння в даному місці не буде, це покаже, що тут є застой конденсата і калорифер працює ненормально. Несправність, яка є в монтажі, повинна бути усунена.

Калорифери слід періодично очищувати металічними щітками від пилу, сміття та іржі.

Пластинчаті калорифери.

Пластинчаті калорифери є досить компактними і застосовуються вони головним чином в камерах безперервної дії з примусовою циркуляцією; їх встановлюють в циркуляційних канал камер.

Стальні пластинки товщиною 1 мм з проміжком між ними 5 мм насаджують на парові трубки діаметром Ѕ”. Парові трубки вварені в решітки, до яких прибалчуються випуклі кришки з трубками для підводу пари. Після збору калорифер оцинковують. Але пари кислот, які виділяються при сушці лісоматеріалів, викликають його ржавіння.

Істотним недоліком пластинчатих калориферів є те, що вузькі проміжки між пластинками швидко забиваються пилом і стружкою; це зменшує їх теплопередачу і різко посилює опір проходу повітря, що знижує продуктивність вентиляторів. Тому пластинчаті калорифери повинні систематично продуватися стиснутим повітрям і періодично оцинковуватися, для уникнення ржавіння.

Зволожуючі труби.

Зволожуючі труби служать для підвищення вологості повітря в камері шляхом випуску пари. Не тільки парові, але і газові камери повинні бути оснащені зволожуючими трубами. Якщо на підприємстві немає котельні, то повинно бути передбачено спеціальне отримання невеликої кількості пари низького тиску для зволоження газу в камерах.

В камерах періодичної дії впуск пари повинне бути рівномірним по їх довжині. В камерах безперервної дії з примусовою циркуляцією повітря впуск пари для зволоження повинен бути за калорифером, а в камерах безперервної дії з природної циркуляцією - в сухому та сирому їх кінцях.

Направлення виходу пари з зволожуючих труб повинно співпадати з направленням циркуляції повітря (газу) в камері. Тому при реверсивній циркуляції роблять дві системи зволожуючих труб з двома окремими вентилями. Потік пари не повинен попадати на матеріал для уникнення появи на ньому тріщин та плям.

Пара до зволожуючої системи підводиться звичайною трубою діаметром 1-1 ј”. Діаметр зволожуючих труб – від 1 Ѕ до 2”. Кінці зволожуючих труб повинні бути заглушені. Вздовж труби сверлять дірки діаметром 3-5 мм на відстані 200 мм одна від другої.

Крім свого основного призначення, зволожуючі труби можуть служити потужним засобом боротьби з виникшою в камері пожежою.

Конденсатвідводники.

Якщо пар конденсується в трубах калорифера, то використовується скрита теплота випаровування (біля 500 ккал/кг пари), яка виділяється при переході пари в рідину. Само собою, що якщо за калорифером відкритий сквозний прохід для пари, то вона не буде кондесувати в калорифері і виникне значний безкорисний її перерозхід. Крім того, при відсутності конденсатвідводника падає тиск пари