Існують три типа конденсатвідводника (конденсаційних горшків): термостатичні, гідростатичні (або гравітаційні) і лабіринтні.

Конденсатвідводники типу термостатичних в сушильних камерах не застосовують і тому на описаннях їх зупинятися не будемо.

Розглянемо гідростатичні і лабіринтні конденсатвідводники.

Паропроводи і конденсаційні лінії.

На генеральному плані підприємства сушильний цех розташовують звичайно безпосередньо недалеко від котельні для скорочення довжини паропровода і зменшення тепловтрат.

Сушильному цеху повинно бути забезпечено безперебійне постачання паром тиску у вводу в коридор управління сушили нормально 4-5 ати, але не менше 3 ати. При інтенсивних режимах сушки пиломатеріалів робочий тиск пари доводять до 5 ати (допустимий тиск для ребристих труб складає 6 ати).

Паропостачання сушильних цехів на деяких підприємствах не наважено, що впливає на продуктивність і якість їх роботи.

Найбільш часто зустрічаються ненормальності в паропостачання сушильних цехів:

а) пониження тиску пари до 1-1,5 ати або ще до меншої величини, що веде до різкого зниження тепловіддачі калорифера, падінню температури в камері і зниженню продуктивності;

б) перерви в подачі пари, що повністю розглядають роботу сушили і погано відображається на її тепловому обладнанні;

в) малий діаметр магістрального паропровода, який викликає велике падіння тиску пари від котельні до сушильної камери;

г) недостатня теплоізоляція паропровода, що також викликає втрачу тиску, конденсацію пари і погіршує роботу калорифера.

Пар для камер повинне бути сухим, насиченим або з невеликим (на 2-30) перегрівом.

При вводі в коридор управління на паропроводі ставлять водовідилювач, редукційний клапан та монометр. Редукційний клапан необхідний для підтримання постійного тиску пари в камерах. Дуже бажана також установка самопищучого паромера для обліку розходу пари.

На кожну камеру встановлюють мінімум два вентилятора: один – в калорифер (вентель), другий – на зволоженні (вентиль). В сучасних реверсивних камерах мінімумом слід рахувати чотири-п'ять вентилів на камеру, два-три - на калорифер і два – на зволоженні. Число вентилів на конденсаційних лініях, які виходять з камер від калориферів, повинно бути рівним числу паровпускних вентилів в калорифер, щоб бути можливим повністю відключати ту чи іншу секцію калорифера.

Конденсатовідводники слід встановлювати з трьома вентилями і обхідною лінією, щоб можна було відключати горшок на ремонт або чистку без зупинки камери.

На рис. 83 показані також клапани автоматичного регулювання температури і вологості повітря. Які встановлені на паропроводах паралельно з паропроводами, які регулюються ручними вентилями.

Зовнішні парові лінії повинні мати нахил по ходу пари не менше ніж в 0,002, внутрішні парові о конденсаційні лінії – від 0,005 до 0,01.

З конденсаційної магістралі конденсат зливається в бак, з якого його подають насосом назад в котельню. Для безперервної роботи насосу рекомендується встановлювати його на рівні низу баку. Електродвигун насосу автоматично включається і виключається за допомогою поплавка. При наповненні бака шток поплавка, який виходить з кришки конденсаційного баку, піднімається і нажимає кнопку “пуск”; при спорожненні баку шток поплавка опускається і нажимає кнопку “стоп”.

Вентиляційні канали лісосушильних камер.

До вентиляційних каналів відносяться канали для притоку свіжого повітря в камеру – приточні труби – і канали для виводу відробленого повітря (гази) – витяжні і вихлопні труби.

В камерах з природною циркуляцією при будові приточних і витяжних каналів потребується роз приділення притоку або витяжки повітря по довжині камери. Повітрянорозприділені і повітрянозборні канали в них ідуть вздовж всієї камери. При багаторазовій циркуляції повітря в камері кількість приточного або відробленого (вихлопного) повітря складає всього біля 2-5% від кількості циркулюючого повітря. Тому вентиляційні канали роблять порівняно невеликих розтинів. Розраховують канали на період найменше кращих умов праці, тобто на літній період. Вентиляційні канали роблять з тих же матеріалів, що і огорожі камер.

При примусовій циркуляції немає необхідності в обладнанні повітрянорозприділених каналів вздовж камер. Тому, наприклад, в ежекційних сушильних камерах з внутрішніми вентиляторами достатньо зробити отвір з заслоною в торцовій стіні з коридора управління в камеру проти осьового вентилятора, и всасування свіжого повітря буде забезпечене. Так як швидкість всасування буде значна (3 м/сек. І більше), то розтин приточних отворів беруть значно менший, чим в камерах з природною циркуляцією. Те ж відноситься і до розтину вихлопних каналів. Вихлопні канали в камерах з примусовою циркуляцією не обов’язково обладнувати в вигляді вертикальних шахт. Вони можуть виходити з камер наверх в вигляді горизонтальних каналів, які обладнанні заслонками-шиберами.

В камерах типу ВИАМ лівий і правий канали є почергово (при реверсуванні) то приточними, то вихлопними; тому значно зручніше продовжити їх з камери через коридор управління наружу в горизонтальному направленні; в ежекційних парових камерах вихлопний канал може бути продовженням напорної труби з зменшенним розтином.

На вентиляційних каналах повинні бути поставлені герметичні з зсувні або поворотні заслонки (шибери). Зсувні заслонки повинні бути з алюмінія, чугунка або іншого мало піддающогося ржавінню металу, а поворотні можуть бату стальні, окрадені кузбасслаком.

Основними вимогами до обладнання заслонок є: можливість їх регулювання без заходу в камеру, легкість регулювання і зосередження управління заслонами в коридорі управління. В камерах любого типу управлінні заслонками можливо централізувати обладнанням ричажних, ланцюгових або тросових передач.

Непослаблену увагу обслуговуючий персонал сушильних цехів повинен приділяти герметичності заслонок на витяжних і вихлопних трубах. Неплотності заслонок легко замітити: в зимовий час – по парі, яка виходить з труби при закритій заслонці, в літній час –