друкованою працею по ракетній техніці, очевидно, є книга О. Михайлова "Статут ратних, гарматних і інших справ, що стосуються до військової науки". Вона витримала два видання - у 1607 і 1621 р.
Слов'янський автор К. Симонович опублікував у 1650 р. в Амстердамі книгу "Велике мистецтво артилерії", де згадується про ракети. А в 1762 р. з'явилася книга М. Данилова "Початкові знання теорії і практики артилерії", що містить згадування про ракети. Не виключено, що Петро I знав про ці праці.
Особливо слід зазначити поява в Санкт-Петербурзі в 1824 р. енциклопедичної праці "артилерії полковника і кавалера" Федора Челєєва "Повне і докладне наставляння про складання розважальних вогнів, феєрверками іменованими, з додаванням готування військових вогнепальних і запальних речей на користь артилерії й аматорів цієї вправи, що складає з п'яти частин". Ця книга як би підбивала підсумок усім попереднім роботам по реактивній техніці.
Нову еру в історії авіації ознаменувало створення реактивних двигунів.
Основоположником теорії реактивного руху і сучасної космонавтики був російський учений-винахідник К.Е.Ціолковський, що у 1896 році в праці "дослідження світових просторів" обґрунтував можливість застосування реактивного двигуна. Значний внесок у їхню розробку внесли радянські вчені і конструктори. Після 2-ий світової війни вони одержали можливість розширити роботи з створенню реактивних літаків, впровадженню у виробництво більш сучасної техніки і технологій, засновані на використанні всіх досягнень суміжних наук.
Розробку ТРД (турбореактивний двигун) у СРСР займалися конструкторські колективи В.Я.Климова, Н.Д.Кузнєцова, С.К.Туманського, А.М.Колиски й ін. Різке підвищення швидкості польоту поставило перед вченими і конструкторами нові проблеми: на швидкості польоту понад 700 км\год починало позначатися явище стискальності повітря, збільшився лобовий опір, погіршилася стійкість і керованість літака. Проведені наукові дослідження й експериментальні розробки показала,що крила літаків, призначені для польотів на великих швидкостях,повинні мати стріловидну хому в плані і тонкий профіль. Побудований у початки 50-их років перший радянський надзвуковий літак - одномісний винищувач Мить-19 - зі стріловидністю крила 55 градусів розвивав швидкість до 1450 км\год,що послужило могутнім поштовхом для створення цілої серії надзвукових літаків багатьох КБ. На озброєння надійшли нові відомості засоби поразки, у т.ч. ядерна зброя масового і крапкового "удару". У 60-их роках були досягнуті великі успіхи в збільшенні швидкості, дальності висоти польоту, удосконалюванні комплексів радіопротидії, навігаційних, прицільних і інших систем і засобів авіаційного озброєння. Військова авіація стала ракетоносною, де самі снаряди не скидалися "вручну", чи поштучно цілою купою з кошика, не завантажувалися в окремому фюзеляжі до відмовлення і хоробро скидалися відкриттям люка, а по окремості містилися під крилом літака і приводилися в дію спеціальними установками.
Застосування турбогвинтових і турбореактивних двигунів дозволило не тільки підвищити швидкість і висоту польоту, але і значно збільшити вантажопідйомність і дальність польоту літака. Також не можна не помітити створення, унікального своєї конструкції, літака зі змінюваною геометрією крила.