Прогресивні структурні зміни здатні незабаром істотно знизити навантаження на енергетичне машинобудування і, що важливо, знизити потребу в залученні нових інвестицій для нарощування й оновлення створеного виробничого апарату.

2.2. Основні фактори, що впливають

на розміщення підприємств енергетичного машинобудування

Підвищення ефективності машинобудівного виробництва визначається не лише впровадженням у виробництво нових типів машин і устаткування, вдосконаленням його галузевої структури, реконструкцією та технічним переозброєнням. Великі можливості приховані у вдосконаленні територіальної організації галузі, кращій розміщуваності її підприємств.

На це істотно впливає традиційний рівень енергетичного машинобудування й використання виробничих потужностей, а також різні регіональні фактори й умови, потреба районів у продукції галузі, забезпеченість паливом, електроенергієй, транспортом, наявність промислових майданчиків, тощо.

Крім того, важливою умовою раціонального розміщення галузі є наявність трудових ресурсів, зокрема кваліфікованих кадрів. Енергетичне машинобудування — галузь, яка характеризується високою металомісткістю, малою працемісткістю продукції, що випускається невеликими серіями або поодинокими екземплярами. Підприємства таких галузей доцільно розташовувати у районах металургійних баз.

До недавнього часу найбільшим виробником чорних металів були США. З 1982 року на перше місце вийшла Японія (13,9 % від світової продукції по даним на 1983 рік). До значних виробників чорних металів належать Китай, Росія, Україна, Німеччина, Італія, Франція. Серед країн, що розвиваються — Індія, Бразилія, Венесуела та ін.

Найпотужнішими басейнами виробництва чорних металів у світі є Донецький (Україна), Уральський, Кузнецький (Росія), Рурський, район Ріттенбурга, Лотарінгія, Верхньосілезький промисловий округ (Німеччина), Пенсільванія (США) та ін.

Треба підкреслити чималу роль спеціалізації та кооперування виробництва у енергетичному машинобудуванні. Спеціалізація виробництва передбачає концентрацію випуску конструктивно й технологічно подібних виробів, а також концентрацію окремих операцій у відокремлених галузях, на підприємствах. Перевага спеціалізації виражається у широкій механізації та автоматизації виробництва, можливості вдосконалення конструкцій та технологічних процесів. Вона сприяє зростанню продуктивності праці за рахунок використання продуктивнішого обладнання.

Не в кожній країні є умови для розвитку прогресивного спеціалізованого виробництва, розрахованого на масовий або серійний випуск енергетичної машинобудівної продукції. Перешкоджає брак місткого внутрішнього ринку, здатного використати продукцію великого підприємства, сировини, кадрів вчених і фахівців.

2.3. Особливості розміщення

енергетичного машинобудування у світі

У промислових високорозвинутих країнах на машинобудування припадає 1/3 — 2/5 і більше продукції обробної промисловості. Саме у цій сфері яскраво виявляється лідерство розвинутіших країн.

Найбільша різноманітність притаманна енергетичному машинобудуванню США, Англії, Франції, Німеччини. Вони мають усі галузі машинобудівного виробництва й безпосередньо формують світовий ринок. Найвичерпніше номенклатура енергетичної машинобудівної продукції репрезентована у США, у Західній Європі це стосується ФРН. Решта країн не в змозі повністю забезпечити себе цією продукцією й тому залежить від поставок зовнішнього ринку.

Енергетичне машинобудування США територіально сконцентроване у північно-Східному районі країни, тобто у “Промисловому поясі”. На його географію рішучий вплив учиняють розміщення ринків збуту та центрів чорної металургії.

Структура енергетичного машинобудування Канади, Швеції та низки інших країн орієнтована не на внутрішній ринок, а на світовий. Вона ніби доповнює структуру енергетичного машинобудування інших країн. Йдеться про спеціалізацію на випуск продукції невеликими партіями.

Провідними світовими компаніями по будівництву ядерних реакторів є “Westinghous”, “Frameatome”, “General Electric” (США) та “Siemens” (Німеччина).

Підприємства енергетичного машинобудування мають повний виробничий цикл, який охоплює заготовку, механічну обробку і складання готових виробів. Переважна їх більшість розміщується у металургійних базах або поблизу них, а в деяких випадках орієнтується і на район споживання.

У Російській Федерації класичним приладом є Урал (Єкатеринбург, Орськ). У цих районах виробляються енергетичні машини, такі як парові і гідравлічні турбіни, гідрогенератори. Центри енергетичного машинобудування виникли також на основі нових металургійних баз у Сибіру і Казахстані, наприклад в Новосибірську розвинене виробництво турбін. У відриві від джерел сировини знаходиться комплекс підприємств енергетичного машинобудування Санкт-Петербурга. Тут розміщені підприємства з випуску парових і гідравлічних турбін (металічний завод) і турбогенераторів (“Електросила”). Метал для цих підприємств поставляють місцеві заводи малої металургії, а також Череповецький металургійний комбінат. Новий центр енергетичного машинобудування виник на Північному Кавказі у Волгодонську. Тут побудовано завод “Атоммаш”, що спеціалізується на випуску атомних реакторів.

Отже, у світовому енергетичному машинобудуванні сформувалися три регіони: —

Північноамериканський регіон виробляє понад 30 % продукції галузі та має найширшу номенклатуру виробів. Цей регіон виступає головним світовим експортером продукції важкого і енергетичного машинобудування. —

Європейський регіон, якій включає Україну, виробляє 25-30 % продукції світового енергетичного машинобудування. Це переважно обладнання для атомних та гідроелектростанцій. —

Східно- та Південно-Східно-Азіатський регіон з центром у Японії виробляє понад 20 % світової продукції галузі, але його доля у останній час незмінно знижується.

2.4. Подальшій прогноз розвитку

енергетичного машинобудування

Економічні дослідження, проведені провідними фірмами, що виробляють енергетичне обладнання, свідчать, що до 2002 року продаж обладнання для вироблення, передачі та розподілу електроенергії залишаться практично без зміни [7]. Постійний зріст попиту на вказане обладнання буде лише у країнах Східної Європи.

В більшості європейських держав попит на потужний кабель низької та середньої напруги, розподільчі та потужні трансформатори меншої потужності був на протязі остатніх років стабільним, що разом з зниженням цін привело до зменшення прибутків виробників цього обладнання.

У 1995 році загальний продаж даного обладнання на європейському ринку був 8088 млн. доларов, в 1996 — 8184 млн., а к 2002 року він зросте, як очікується, до 8253 млн. доларов.

Більшість західноєвропейських фірм електропостачання не відчувають зараз потреби у заміні обладнання, і боротьба його виробників за замовлення приводить до зниження цін та прибутків.

Ціни на потужний кабель низької та середньої напруги упали в більшості країн Європи, як і ціни на розподільчі трансформатори малої потужності.