Крім примусових робіт у Німеччині, багато жителів села Велика Кам’янка, тодішнього Коршівського району, були страчені німцями, серед них дві німки – це Гайдейчук Гелена, 1906 року народження, за національністю поляк та Амроз Антоніна, 1919 року народження, за національністю поляк [2, с.77].

Таким чином, на долю жителів села Велика Кам’янка випало чимало невдач, спричинених Великою Вітчизняною війною та дією німецьких окупантів на території села.

Саме про ці дії німецьких окупантів на території села Велика Кам’янка призвели до того, що багато громадян села були вивезені. Станом на 1 березня 1946 року кількість громадян УРСР, вивезених німецькими загарбниками під час окупації Станіславської області та повернутих на Батьківщину така:

По Великокам’янській сільській раді

1 | 2

Насильно вивезено | Повернуто на Батьківщину

разом | 110 чол. | разом | 41 чол.

чоловіків | 72 чол. | чоловіків | 19 чол.

жінок | 38 чол. | жінок | 22 чол.

дітей до 16 р. | - | дітей до 16 р. | -

Направлено до праці

в промисловість | в с/г

разом | 6 | разом | 35

чоловіків | 5 | чоловіків | 14

жінок | 1 | жінок | 21

Отже, на примусові роботи до Німеччини було вивезено 110 жителів села. Якими були мобілізаційні повістки у 1941 році для тих прикарпатців, що їх у примусовому порядку направляли на каторжні роботи до Німеччини, а зрештою, чи були вони взагалі не відомо [2, с.80].

У 1942 році мобілізаційна картка (урядовий наказ) була стандартного формату, розміром 29,5 см. на 20,5 см. З одного боку, починаючи від середини картки, урядовий наказ було видруковано українською мовою, а з протилежнього-польською.

Верхня частина мобілізаційної повістки була, як правило чистою, робилося це для того, щоб, зігнувши повістку посередині й підклавши під протилежний бік, можна було отримати через копіювальний папір копію. Посередині кожної повістки була проведена глибока пунктирна лінія, яка давала можливість відділити копію від оригіналу без будь-яких зусиль. Урядові накази вручали майбутнім рабам за 10 – 15 днів до відправки еталону. Звісно, виловленим під час поліційних облав юнакам та юнкам урядових наказів не вручали.

Проте, варто пам’ятати, що й червоні загарбники не цуралися примусової мобілізації молоді на відбудову поруйнованого німцями народного господарства.

Постанова Коломийського РВК за № 225 від 15 червня 1948 року “Про черговий призив, мобілізацію, молоді в школі ФЗН – фабрично-заводського навчання вугільників” не залишає в цьому сумніву. В цих умовах не була винятком і Велика Кам’янка.

За цією постановою, прийняті в штат на роботу на підприємства, в організації і установи після 1 червня 1948 року підлягають призиви в школу ФЗН [1, с.204]. А оскільки молодь від примусового призиву, який мав, звісно політично-державне значення, ухилялася, її виловлювали під час нічних облав міліціонери і енкаведисти і насильно відсилали далеко від рідних осель.

Виселення не було здійснене не тому, що українців занадто багато і для них не вистачало вагонів на місця в Сибіру, як пояснював на XX з’їзді комуністів Микита Хрущов. Очевидно, що народ не став би покірно чекати своєї загибелі. Виселення 40 мілліонного народу могло спричинити до всеукраїнського повстання, що підірвало б могутність імперії. Адже це вже був не 1933 рік, коли московські сатрапи демонстрували свої сили над беззбройними людьми. На той час у Західній Україні діяли організовані й загартовані у збройній боротьбі проти німців десятки тисяч повстанців, вояків Української Повстанської Армії, яку протягом кількох років не могли здолати ні німці, ні московські більшовики. Українська Повстанська Армія не була винятком і для Великої Кам’янки. В її лавах воювали такі жителі села як Войтович Василь, Верхоляк Марія, Кузьмич Іван, Сорока Мар’ян.

У листівці “За що бореться УПА” в серпні 1943р. сказано Українська Повстанська Армія бореться за Українську Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній самостійній державі. УПА бореться проте імперіалістів і імперію, бо в них один пануючий народ поневолює культурно і політично та визискує економічно інші народи. Тому УПА бореться проти СРСР і проти німецької “нової Європи” [32, с. 269].

Важким для Великої Кам’янки був 1943 рік. Коли німці масово стали вивозити корінне населення на каторгу до Німеччини. Проходила і мобілізація в дивізію СС “Галичина”.

Учасники ОУН – УПА мали рідну землю і рідний народ, та не мали своєї держави, за неї щойно розпочалася збройна боротьба. Весь тягар забезпечення партизанських відділів харчами ліг на плечі ОУН. Та не тільки харчування, але й зв’язки й розвідка, боротьба з ворожою агентурою й пропаганда визвольної війни. Без належної організаторської роботи і дисципліни відділи УПА не могли б так довго виконувати свій священний обов’язок у боротьбі за визволення України [37, с. 19].

Активну участь у допомозі харчуванням відділів УПА зробили такі жителі села Велика Кам’янка, як Броневич Дмитро Васильович 1904 року народження, населений пункт с. Фатівець, Коломийського району, українець, селянин. Заарештований 9 серпня 1948 року. Звинувачення: мав