У XVII ст. Прикарпаття стає ареною опришківського руху. Загони опришків формувалися переважно з утікачів-селян і міської бідноти. Вони нападали на маєтки феодалів розправлялися з шляхтою і урядовцями [32, с.15].

Коли в 1648 році спалахнула визвольна війна проти польсько-шляхетського гніту під керівництвом Богдана Хмельницького, боротьба населення Прикарпаття за національне і соціальне визволення.

Відомо, що 18 жовтня 1648 року мешканці села Велика Кам’янка збунтувалися: війт Кушнір з сином, священник Надьовський, присяжний Дмитро з сином та багато інших під корогвами пішли на Обертин, де пограбували замок польського пана Марцияна Силецького [19, с. 18].

За іншими даними цього дня жителями села було спалено панський двір у селі Руда і зруйновано замок графа Камінського з Замчища.

Ходили жителі села і на Обертин в 1650 році [19, с. 18].

Про це свідчить скарга Марцияна Селецького від 30 квітня 1650 року [10, с.184].

В 1340 році після смерті останнього галицького князя Юрія ІІ Богеслава, галицькі землі захоплюють поляки (1387 – 1772 роках). Ще якийсь час зберігалася стара адміністративна книжна система управління. Згодом тут запроваджується нова польська система управління, староства.

На Прикарпатті в 15 – 18 століттях існувало багато міст і містечок. За підрахунками, які знаходимо в джерелах, польська дослідниця С. Торнова налічує в Галицькій землі в кінці XVI на початку XVII століття 79 міст і містечок [44, с.102] Серед них в архівах значиться і Велика Кам’янка.

Час, про який йдеться, був непевне через різні лихоліття: татарські напади, війни, неврожайні роки. Наш край зазнав не раз цього страшного лиха. Напавши на село чи містечко, татари забирали молодих хлопців та дівчат в ясир (полон) і продавали на невільничих ринках світу [32, с.13].

Особливо жорстокими були напади татар в 1489, 1570, 1589, 1594, 1616, 1618, 1620, 1622 роках, коли багато міст і містечок нашого краю були спустошені і знищені. В XV – на початку XVI століття спалено і знищено 33 населенні пункти Прикарпаття [31, с.33].

Неврожаї – друге після татарських нашесть лихо – через виснаженість прикарпатського грунту значно посилили бідування селян.

Академік Володимир Грабовецький вважає, що в 70-х - 80-х роках в цілому руському воєводстві в зв’язку з воєнними діями неврожаї повторювалися часто. Польський король в 1683 році з причин тяжкого неврожаю і голоду спеціальним універсалом заборонив купцям вивозити на продаж збіжжя за межі Руського воєводства.

Неврожаї продовжували “голодні роки”. Це давалося взнаки особливо в часи польсько-турецької війни 1650 – 1658 та 1676 – 1680 роках [24, с.87].

За голодом ішла інша біда - мори, внаслідок яких порожніли цілі села. Страшні голоди в Галичині були в 1738, 1744, 1746 роках.

Найкращий знавець історії нашого краю історик В. Грабовецький наводить факти, що в 1711 році шляхта скаржилася королю, що Галицька земля не може платити податків із-за постоїв різних військ – російських, угорських, польських, сарани, що все винищує на своєму шляху, а ще й великі повені, яких подібно досі не бувало, містечка і села залишаються пустими. [28, с. 87].

Повені були й пізніше в 1714, 1725, 1746 та інших роках XVIII ст. [28, с.87]

До 1772 року Галичина перебувала в складі старої панської Польщі, яка була подвійним лихом – суспільним і національним. Та це було XVIII століття, а в XIV – XV століттях польський король щедро роздавав шляхті українські села в приватне володіння і вони, загніздившись в своїх феодальних маєтках, замках, наклали на селян важкі феодальні повинності.

Жителі села Велика Кам’янка як і інших сіл, складали громаду на чолі з війтом і повністю були закріпачені, залежні від панського двору, звідки гайдуки виганяли їх на панські лани.

Всі селяни чітко розмежовувалися на багатих і бідних. Але незалежно від свого майна всі категорії селян виконували панщину, кожний кріпацький двір доставляв до панського двору або солеварні 15 – 18 возів дерева, платив грошовий збір свого господарства: один золотий і три гроші давав півтора корня так званого “осипного вівса”, п’ять курей, п’ятнадцять яєць, 4 кварти конопляного сім’я, дві горстки прядива.

Халупники (категорія залежних селян), як записано в актах “з малою осілістю грунту”, відробивши дванадцять днів річної панщини пішо, бо не мали сили і пряли з панського прядива пряжу, платили податок за поля [28, с. 184].

Настав 1846 рік. В суспільстві серед широких мас набирала поширена думка про скасування панщини. Інколи ця думка приводила до вибухів гніву і тоді кровавився обрій від палаючих панщицьких маєтків.

А згодом настала так звана “Весна народів”, - Європою прокотилася хвиля революції: Берлін, Відень, Прага, Львів, стрясла околицями Австро-Угорської імперії, дійшла до Галичини, до Карпатського краю. Цісар зрозумів, що від нього вимагають. 17 квітня 1848 року видав указ “Про скасування всякої панщини й інших підданських повинностей.” А на Великдень 23 і 24 квітня було проголошено патент про звільнення з під’яремного стану. Хрести свободи, що виростали на галицьких гостинницях і роздоріжжях, дуже довго були дороговказам української політичної орієнтації в Галичині. Такі хрести були чи не в кожному селі нашого краю, в тому числі і у Великій Кам’янці.

Часи, які переживав наш народ після скасування кріпосного права,