В перші місяці фашистської окупації ворог відчув опір місцевого населення. Але організований рух опору почався з 1943 року, коли на Станіславщину почали на основі підпільних груп ОУН С.Бандери організовуватися перші зібрані відділи Української Народної Самооборони (УНС). Це робилося з тим, щоб ввести фашистів в оману: мовляв УНС і УПА – це різні організації. Наказом головного Військового штабу Українська Повстанська Армія 27 січня 1944 року, відділи УНС, що діяли в нашому краї, включено до УПА – Захід [38, с. 19].

За австрійського панування Велика Кам’янка належала пану Фішеру, який продав село двом військовим, прізвища яких не встановлені. Після неврожаю власники продали село двом польським панам: пан Баліцький купив Сухарів та Пологи, а пан Малковський – Залуч, Замчище і Містечок.

Звичайно, що і у повоєнний час червоні загарбники застосовували до родин повстанців та підпільників ОУН ті самі “методи впливу”, що і до війни – депортацію. Родини осіб, які перебувлаи в УПА або підпіллі, органи НКВС-НКДБ почали арештовувати і увязнювати. Репресії проти крян поводили сталінсько-беріївські опришники, починаючи від 1941 р. Заарештовані перебували впродовж тривалого часу в дуже жахливих антисанітарних умовах, їм дошкуляв холод, спрага. Вони хворіли різними заразними хворобами, в тому числі тифом [38, c.238].

Усього до 9 травня 1945 р. з теренів Прикарпаття за межі України було відправлено 3 або 4 ешелони з депортованими краянами. Це так звані ешелони смерті. Свідчення цьому – усні розповіді людей, які їхали в тих жахливих ешелонах, а також реабілітаційні документи колишніх департантів.

В селі Велика Камянка багато жителів села було депортовано до Сибіру, а саме Макарчук Марія Миколаївна, Вівчарук Михайло, Іванішин Петро, Макарук Василь Іванович, Макарук Михайло Васильович, Макарук Оксана Василівна, Федюк Степан, Федюк Галина, Лесюк Василь та ін.

Після Другої світової війни з теренів Прикарпатття було відправлено на чужину десятки ешелонів з депортованими.

Ніч на 11 лютого 1949-го селянам старшої генерації Великої Камянки стала справді “Верфоломіївською”. 145 найзаможніших родин стали жертвами повторної форми колективізації. 300 підвод, по 3 енкаведисти в кожній збивали об каміння металеві ободи з усього району в село.

Жителі села чинили опір, але нічого не змогли зробити. Ешелон рушив ще до сходу сонця, не залишаючи нікому жодного просвіту надії. У неблизький Красноярський край попали тоді родини Іванишиних, яких по вуличому кликали “американами”, Федюків, Гуменюків... Через десятиліття разом з відлигою, назад повернувся лише дехто з їх дітей [29].

В період між двома світовими війнами село зазнало значної колонізації. Основними провідниками офіційної політики були переселенці з Польщі, в яких в цей час прибуло близько 150 сімей.

Після прибуття у село вони закупили 10 – 15 моргів землі на сім’ю і почали вести на них своє господарство. Осередком польського культурного життя стала “Сокольня”. Усі молоді поляки називали себе “соколами” або “орлами” і з великою зневагою або погордою ставилися до всього українського. Для задоволення своїх релігійних потреб поляки збудували тут свій костел. З утвердженням Радянської влади більшість польських січей були вивезені на Сибір.

В роки ІІ світової війни 350 жителів села брали участь у бойових діях, з них 9 брали участь у штурмі Берліну: Врубель Д., Демчук Р., Кендзьор І., Лесюк Г., Макарчук В., Чернейчук В., Семчук Г., Середюк Ю. 122 жителі села Велика Кам’янка загинуло в боях, 65 воїнів Радянської армії загинуло у боях за визволення села, за німецького режиму 31 чоловік були розстріляні, 180 вивезені на примусові роботи.

Іменний список осіб, яких вивезли з рабства до Німеччини по Великій Кам’янці, Коршівського району.

№ п/п | Фамілія, ім’я, по батькові | Рік народження | Національність | Коли вивезені | Члени партій