Борики — свердла для інкрус-тації круглих вставок (свердлін-ня гнізд);

завертач — інструмент для свердління гнізд;

обвертач — пристосування для вирізування вставок із форніру.

Дорники — своєрідні пуансо-ни, що застосовуються для на-бивання із листа металу вставок — «капслів».

Спеціальні дорники також застосовують для на-бивання круглих вставок із торцевого форніру для інкрустації.

«Паскарики» — стара назва інстру-менту, що застосову-вався для вирізування канавки по периметру прямокутної поверхні для поясків. Зараз застосовується рідко, для проведення пара-лельних ліній.

«Очко» — інстру-мент для набивання неглибоких ямок у вигляді очка.

«Гребінка» — інструмент для пробивання декількох негли-боких гнізд за один раз для обробки фону або пробивання по фучкових лініях.

«Очкарик» — давній інструмент у формі коліщатка, що за-стосовується для наколювання маленьких гнізд у фучкових лі-ніях.

ВПРАВИ ДЛЯ ВИКОНАННЯ ДЕЯКИХ ЕЛЕМЕНТІВ РІЗЬБИ ТА ІНКРУСТАЦІЇ

За складністю виконання елементи та мотиви різьби умов-но поділяють на дві основні групи. Тому тренувальні вправи рекомендується проводити в такій послідовності: «драбинка», «ільчасте письмо», «смерічки», «січені зубці», «кривулька», «дашки», «моршінка», «копаниці», «ширинки», «головкате», «віконці», «бесаги», «півширинки», «гачки», «парканець», «ко-питці», «заячі вушка», «жолобки», «пшенички», «слізки», «тарнички», «ружі», «гачки», «бані», «ментелі», «сонічко», «кучері».

ІНКРУСТАЦІЯ

Інкрустація — один із видів дерев'яної мозаїки по дереву. Інкрустацією на Гуцульщині називають інтарсію, що походить від слова «INTARSIO» — врізати, тобто заглиблювати у фон. Це якраз те, що відповідає гуцульській інкрустації, тому далі про інтарсію ми будемо говорити як про інкрустацію.

Про інтарсію (викладання деревом по дереву) відомо ще з глибокої давнини.

На Україні знайдено стародавні дерев'яні пам'ятки, при-крашені інтарсією, що відносяться до V ст. до н.е., зокрема, це Керченський саркофаг, що зберігається в Ермітажі (Санкт-Петербург).

Високого розвитку інтарсія досягла в Італії в ХV-ХVІ ст., а пізніше у Франції, де окремі види дерев'яної мозаїки дістали назву відомих майстрів, як, наприклад, техніка Булля, який заснував цілу школу дерев'яної мозаїки.

У другій половині XVIII століття техніка інкрустації пошири-лася на Україну, в Росію, на Кавказ і далі.

Пам'яток інкрустації деревом по дереву збереглося мало, оскільки дерево — матеріал, що швидко руйнується.

На Україні в XIX — початок XX ст. інкрустація найбільше була розвинута в західних областях і, зокрема, в Косівському районі Івано-Франківській області.

Техніка інкрустації полягає в тому, що на підготовленому виробі розмічують орнамент. Різцями зарубують по контуру розмічені елементи. За допомогою вибирачів вибирають гніз-да, які формою відповідають майбутнім елементам. За фор-мою гнізд вирізають вставки із форніру. Форнір — це тонень-кі пластинки дерева завтовшки 2,5-3 мм, нарізані з підібрано-го за кольором матеріалу дерева. Матеріал для пластинок ба-жано підбирати з тієї самої породи, що й виготовлений виріб.

Якщо з явора — то яворові, якщо з груші — то грушеві. Це в тому випадку, коли форнір підфарбовуємо. Пластинки нарізу-ють в радіальному напрямку, тоді вони краще просочуються фарбою під час проварювання, легко обробляються. Окрім чорного підфарбованого форніру, для інкрустації бажано вжи-вати природний колір деревини: червону грушу, коричневу сливу, білий явір, яблуню та інші породи. Виконана з природних вставок інкрустація довго зберігає початковий колір.

Інкрустація може виконуватись не тільки дерев'яними встав-ками, а й металом, перламутром, бісером та іншими матеріа-лами, кожен з яких має свої технологічні особливості. Тому розглянемо стисло кожну техніку окремо.

ІНКРУСТАЦІЯ ДЕРЕВОМ ПО ДЕРЕВУ

Інкрустацію деревом по дереву рекомендується виконувати в такому технологічному порядку. Спочатку розмічуємо ши-лом весь орнамент на виробі. Виконуємо інкрустацію одним тоном. Для виробів із світлої деревини використовуємо тем-ний форнір, чорний фарбований, червону грушу або сливу. Для виробів із темної деревини — яворовий форнір або інший світлий.

Спершу бажано викласти великі вставки, які потім маємо Ще раз перекладати, за ними — менші, потім перекладаємо великі. На великих часом поміщаються цілі мотиви — «квіт-ка», «ружа», «хрестики» та інші. Перед перекладанням іншими кольорами поверхню акуратно зачищуємо.

В кінці інкрустуємо пояски, які замикають орнамент. При перекладанні декілька разів різнокольоровими вставками за-чищуємо всю інкрустацію цикліною та стамескою. Щоб уник-нути різкого контрасту чорне-біле, а добитися плавного м'яко-го переходу, інкрустуємо в такій послідовності: чорний — тем-но-коричневий, світло-коричневий або червона груша, білий, Можна і в зворотному напрямку.

Підготовлені вставки щільно підганяються. Не бажано ро-бити помітний нахил стінок вставки, тому що при забиванні вони не утримуються в гнізді, їх мовби викидає, тому нахил має бути мало помітний.

При зарубуванні гнізд різець треба тримати строго верти-кально, навіть з ухилом на гніздо, щоб стінки гнізда були пря-мими. Всі дерев'яні вставки інкрустуються в гніздах на клею.

Вставки повинні міцно прилягати до стінок і до дна гнізда, тому що при перекладанні їх іншим кольором вони тріскають-ся. Перекладаються вставки тоді, коли клей повністю висох. При інкрустації мотивів «бані», «ментелі», які об'єднані в стріч-ковий ряд, викладаємо трикутники через один. Коли клей підсохне, закінчуємо ряд повністю. В кінці вирівнюємо основу й інкрустуємо поясок, потім — головки. Після закінчення інкрустації великі виступи знімаємо стамескою всю площину вирівнюємо цикліною, зачищуємо склопапером і покриваємо політурою чи лаком. Для кращої наочності технологію виконання інкрустації складних мотивів винесе-но окремими малюнками.

1. «Колосок», «пше-ничка», «фасулька» — найбільш поширений мо-тив у гуцульській різьбі та інкрустації. Має свої тех-нологічні особливості ви-конання. Для інкрустації цих мотивів бажано мати два різці «пшеничка», один менший для затинання гнізд, другий більший для вирізу-вання вставок. При відсутності таких