Загальним і основним елементом цього сімейства є IP протокол. Усі протоколи Internet є відкритими і доступними. Більшість специфікацій протоколів доступно з RFC. Необхідно відзначити, що наприкінці 80-х років спостерігався справжній бум, викликаний розробкою Міжнародної організації по стандартизації комунікаційних протоколів - ISO (International Standard Organization). Розроблена ISO специфікація, названа моделлю взаємодії відкритих систем (OSI - Open Systems Interconnection), заполонила наукові публікації. Здавалося, що ця модель займе перше місце і відтіснить широко поширився TCP/IP. Але цього не відбулося. Однією з причин цього з'явилося ретельне пророблення протоколів TCP/IP, їхня функціональність і відкритість до нарощування функціональних можливостей, хоча до дійсного часу досить очевидно, що вони мають і безліч недоліків.

Кожен рівень моделей використовує визначений формат повідомлень. При переході повідомлення з вищого рівня на нижчий воно формується за правилами нижчого рівня і забезпечується заголовком, тобто повідомлення закладається в конверт. Фізичний і канальний рівень моделі TCP/IP аналогічні відповідним рівням OSI:

на фізичному рівні здійснюється фізичне з'єднання між комп'ютерною системою і фізичним середовищем передачі. Він визначає розташування кабельних контактів, напруги і т.п. Одиницею даних на цьому рівні є біт;

на канальному рівні здійснюється пакування даних для передачі і розпакування для прийому. Одиниця даних на цьому рівні називається фреймом;

на мережному рівні здійснюється маршрутизація даних у мережі. Одиницею даних цього рівня є датаграмма.

Адресація в Internet

Концепція протоколу IP представляє мережу як безліч комп'ютерів (хостів - hosts), підключених до деякої інтермережі. Інтермережа, у свою чергу, розглядається як сукупність фізичних мереж, зв'язаних маршрутизаторами. Фізичні мережі представляють із себе комунікаційні системи довільної фізичної природи. Фізичні

об'єкти (хости, маршрутизатори, підмережі) ідентифікуються за допомогою спеціальних так званих IP-адрес. Кожна IP-адреса являє собою 32-бітовий ідентифікатор. Прийнято записувати IP-адреси у виді 4-х десяткових чисел, розділених точками. Кожна адреса є сукупністю двох ідентифікаторів: мережі - NetID, і хосту - HostID. Усі можливі адреси розділені на 5 класів. Класи мереж визначають як можливу кількість цих мереж, так і число хостів у них. Практично використовуються тільки перші три класи:

Клас А визначений для мереж з числом хостів до 16777216. Під поле NetID відведено 7 біт, під поле HostID - 24 біта.

Клас В використовується для середньомасштабових мереж (NetID - 14 біт, HostID - 16 біт). У кожній такій мережі може бути до 65 536 хостів.

Клас С застосовується для невеликих мереж (NetId - 21 біт, HostID - 8 біт) з числом хостів до 255.

Служба імен доменів Internet

В часи, коли ARPANET складалася з досить невеликого числа хостів, усі вони були перераховані в одному файлі (HOSTS.TXT). Цей файл зберігався в мережному інформаційному центрі Стенфордського дослідницького інституту (SRI-NIC - Stanford Research Institute Network Information Center). Кожен адміністратор сайта посилав у SRI-NIC доповнення і зміни, що здійснилися в конфігурації його системи. Періодично адміністратори переписували цей файл із SRI-NIC у свої системи, де з нього генерували файл /etc/hosts. З ростом ARPANET це стало надзвичайно скрутним. З переходом на TCP/IP удосконалювання цього механізму стало необхідністю, оскільки, наприклад, якийсь адміністратор міг привласнити новій машині ім'я вже існуючої. Рішенням цієї проблеми з'явилося створення доменів, чи локальних повноважень, у яких адміністратор міг привласнювати імена своїм машинам і керувати даними адресації у своєму домені.

Служба імен доменів - DNS (Domain Name Service) одержує і надає інформацію про хости мережі. Під доменом розуміється безліч машин, що адмініструються і підтримуються як одне ціле. Можна сказати, що всі машини локальної мережі складають домен у більшій мережі, хоча можна і розділити машини локальної мережі на трохи доменів. При підключенні до Internet домен повинний бути пойменований відповідно до угоди про імена Internet. Internet організований як ієрархія доменів. Кожен рівень ієрархії є галуззю рівня root. На кожнім рівні Internet знаходиться сервер імен - машина, що містить інформацію про машини нижчого рівня і відповідність їхніх імен IP-адресам..

Домен кореневого рівня формується NIC. Домени верхнього рівня мають наступні галузі: gov (будь-які урядові заклади), edu (освітні установи), arpa (ARPANET), com (комерційні підприємства), mil (військові організації), org (інші організації, що не попадають у попередні). Починаючи з весни 1997 IAHC додав ще 7 доменів: firm (фірми і напрямки їх діяльності), store (торгові фірми), web (об'єкти, зв'язані з WWW), arts (об'єкти, зв'язані з культурою і мистецтвом), rec (розваги і відпочинок), info (інформаційні послуги) і nom (інші). Ці імена відповідають типам мереж, що складають дані домени.

Члени організацій на другому рівні керують своїми серверами імен.

Домени локального рівня адмініструються організаціями. Локальні домени можуть складатися з одного хосту чи включати не тільки безліч хостів, але і свої піддомени.

Кожен вузол дерева є домен, що обран як мітка. Ім'я домену утвориться конкатенацією ("склеюванням" ) усіх міток доменів від кореневого до поточного, перерахованих праворуч ліворуч і розділених точками. Наприклад, в імені kernel.generic.edu :
edu - відповідає верхньому рівню,
generic - показує поддомен edu,
kernel - є ім'ям хоста.

Число рівнів доменів не обмежено. Імена доменів є іншим засобом досягнення цільового хосту. У Internet можна зустріти імена типу netcom.com чи spry.com. Ці імена є іменами доменів, і вони зареєстровані подібним же чином.

1.5 МЕРЕЖА FDDI.

1.5.1 ПРИНЦИП ДІЇ МЕРЕЖІ FDDI.

Мережа FDDI являє собою волоконно - оптичне маркерне кільце зі швидкістю передачі даних 100 Мбіт/сек. Стандарт FDDI був розроблений комітетом X3T9.5 Американського національного інституту стандартизації (ANSI). Мережі FDDI підтримуються усіма ведучими виробниками