Правилами виконання і приймання робіт визначені допустимі відхилення в розмірах і положенні кам’яних конструкцій відносно розбивочних осей у проектних розмірах.

У тих випадках, коли відхилення перевищують допустимі норми, питання про продовження робіт має бути вирішене спільно з проектною організацією. Якщо при цьому кладку не перероблять, то мають бути дані конкретні рішення щодо способів виправлення дефектів.

Для перевірки якості кладки каменяр користується різними інструментами і пристроями. Правильність закладання вузлів будівлі перевіряють дерев’яним косинцем.

Горизонтальність рядів контролюють правилом і рівнем не рідше двох разів на кожному ярусі кладки. Для цього правило кладуть на кладку, ставлять на нього рівень і, вирівнявши його по горизонту, визначають величину відхилення кладки від горизонталі. Якщо вона не перевищує визначеного допуску, відхилення усувають в процесі наступної кладки.

Вертикальність поверхонь і кутів кладки перевіряють рівнем і виском не рідше двох разів на кожному ярусі кладки. Відхилення, які не перевищують допустимих, виправляють при наступній кладці ярусу або поверху.

Виявлені відхилення осей конструкцій, якщо вони не перевищують установлених допусків, усувають у рівнях міжповерхових перекриттів.

Товщину швів періодично перевіряють так. Вимірюють 5-6 рядків кладки і визначають середню товщину шва; якщо при замірюванні п’яти рядків кладка стіни її висота виявилась 400мм, то середня висота одного ряду кладки буде

400 : 5 = 80 мм,

а середня товщина шва після віднімання товщини цеглини становитиме

80 – 65 = 15 мм.

Середня товщина горизонтальних швів цегляної кладки в межах висоти поверху товщина становитиме 12 мм, а вертикальних - 10 мм. При цьому товщина окремих вертикальних швів повинна бути не менша 10 і не більша 15.

Потовщення швів проти визначених правилами можна допускати лише у випадках, передбачених проектом; при цьому розміри потовщених швів повинні зазначатись у робочих кресленнях. Правильність заповнення швів розчином перевіряють, виймаючи в різних місцях окремі цеглини викладеного ряду.

Характеристика необхідних матеріалів і вимоги до них

Мурувальний цемент – призначається для виготовлення мурувальних і штукатурних розчинів. Основні вимоги до цього:

висока пластичність тіста,

добре зчеплення з цеглою,

мінімальна усадка.

Виготовляють такий цемент, розмелюючи одночасно клінкер та мінеральні добавки (трепел, опоку, вапняк), які беруть в різних кількостях або за відношенням клінкеру до добавки 1 : 3 за масою.

Під час помолу іноді вводять пластифікуючи добавки. Марки таких цементів у 2-3 рази нижчі, ніж марки звичайного портландцементу, але достатні для мурувальних та штукатурних робіт, а їх собівартість значно нижча через економію клінкеру.

Будівельним розчином - називають затверділу суміш в’язнучої речовини, дрібного заповнювача (піску) та води. За складом будівельний розчин подібний до дрібнозернистого бетону, і для нього справджують закономірності, притаманні бетонам.

В основу групової класифікації розчинів покладено так ознаки: середня густина, вид в’яжучої речовини призначення й фізико-механічні властивості.

За міцністю при стиску будівельні розчини поділяють на марки: М4, М10, М25. М50, М75, М100, М150, М200. Розчини М4 і М10 виготовляють на повітряному та гашеному вапні. Міцність затверділого розчину залежить від активності в’яжучої речовини.

Розчини для кам’яного будування й мурування великих елементів стін виготовляють на в’яжучих таких видів: на портландцементі та шлакопортландцементі – для монтажу стін з панелей та великих бетонних і цементних блоків, для виготовлення віброцегляних панелей і великих блоків, для звичайної кладки на розчинах високих марок, та місцевих в’яжучих – для малоповерхового будівництва на пуцоланових та сульфатостійких портландцементах – для конструкцій, які працюють в умовах впливу оперсивних?? Та стічних вод. Будівельні мурувальні розчини виготовляють трьох видів: цементні, цементно-вапняні, вапняні.

Цементні розчини – застосовують для підземного і наземного будування та будування нижче гідроізоляційного шару, коло грунт насичений водою, тобто в тих випадках, коли потрібен розчин високої міцності та вологостійкості.

Цементно-вапняні розчини – це затверділа суміш цементу, вапняного тіста, піску та води.

Вапняні розчини – мають високу пластичність та легкоукладальність, добре зчіплюються з поверхнею, характеризуються малою усадкою, високою довговічністю, але є повільнотверднучими.

Цеглу і керамічне каміння виготовляють з глин, діаметрів, лесів і промислових відходів з мінеральними та органічними добавками або без них. Цегла має такі розміри:

одинарна – 250 х 125 х 65 мм,

потовщена – 250 х 120 х 88 мм,

модульна – 288 х 138 х 63 мм.

Каміння виготовляють таких розмірів:

звичайне - 250 х 120 х 138 мм,

з горизонтальним розміщенням

порожнин – 250 х 250 х 120 мм,

та - 250 х 200 х 80 мм.

Залежно від грані міцності на стиск звичайну цеглу поділяють на марки: 75,100, 125, 150, 175, 200, 250, 300.

Середня щільність суцільної цегли становить 1600...1900 кг/м3, теплопровідність 0,7... 0,82 Вт, морозостійкість 15, 25, 35, 50 циклів. Зовнішні стіни із суцільної цегли за теплотехнічними властивостями потребують більшої товщини – у 2 – 2,5 цеглини, або 52 – 64 см.

Підрахунок витрати матеріалів

Підрахувати об’єм робіт і витрату матеріалів для зведення дачного будинку розміром 10 х 12, висотою h = 3 м, в якому є і вікна розміром 1,5 х 1 м і двері розміром 1,5 х 2 м.

Шукаємо об’єм кладки стіни:

Vст = ( 10 · 0,51 · 3 ) · 2 + ( 12 · 0,51 · 3 ) · 2 = 67,32 м3

Шукаємо об’єм вікон і дверей:

Vдв = ( 1,5 · 0,51 · 1) · 4 + ( 1,5 · 0,51 · 2 ) = 4,59 м3

Vф = 67,32 – 4,59 = 62,72 м3

Шукаємо витрату матеріалів:

Vф = 62,73 · 400 = 25,092 цеглин

Vф = 62,73 · 0,025 =