Майнові спори, що виникають у зв'язку з договором або іншими цивільно-правовими відносинами, пов'язаними з тор-говельним мореплавством і віднесеними до компетенції Мор-ської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті Ук-раїни, розглядаються цією комісією за наявності згоди сторін. Майновий спір, пов'язаний з торговельним мореплавством, у якому бере участь іноземна юридична або фізична особа, може бути за згодою сторін переданий на розгляд іноземного суду або арбітражу.

Кодекс торговельного мореплавства України передбачає обов'язковість претензійного порядку. Встановлено річний строк позовної давності незалежно від того, здійснюється пе-ревезення у каботажному чи закордонному сполученні. Дво-річний строк позовної давності застосовують до вимог, що виникають з договорів перевезення пасажирів і багажу, фрах-тування судна без екіпажу, фрахтування судна на певний час, лізингу судна, буксирування, надання лоцманських послуг, морського страхування, угод, укладених капітаном судна, зіткнення суден, здійснення рятувальних операцій. Трирічний строк застосовують до вимог про відшкодування шкоди, запо-діяної забрудненням з суден, у т. ч. ядерними речовинами. До усіх інших вимог застосовують загальні строки позовної дав-ності, передбачені цивільним законодавством України, якщо у міжнародних договорах за участю України для цих вимог не встановлені інші строки давності.

Крім Кодексу торговельного мореплавства України, пи-тання, пов'язані з міжнародними перевезеннями, регулюють норми Законів України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 р.; "Про виключну (морську) економічну зону України" від 6 травня 1995 р.; Указ Президента України "Про паралель-ну державну реєстрацію іноземних суден, що експлуатуються суб'єктами підприємницької діяльності" від 25 квітня 1994 p.;постанови Кабінету Міністрів України "Про заходи по підвищенню безпеки мореплавства" від 16 травня 1999 р., "Про розмір плати за видачу ліцензій за здійснення агентування морського торговельного флоту" від 26 січня 1994 p.; Поло-ження про порядок державної реєстрації іноземних суден, які експлуатуються на умовах договору бербоут-чартеру суб'єкта-ми підприємницької діяльності", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1994 р\ та ін.

Судова та арбітражна практика держав має суттєве значен-ня для вирішення окремих відносин, пов'язаних з перевезен-нями. Оскільки Міжнародна конвенція для об'єднання деяких правил стосовно зіткнення суден від 23 вересня 1910 p. (Брюс-сель), Конвенція про рятування на морі 1989 p., а також мор-ське законодавство держав, у т. ч. й України, не містять чітких критеріїв для розмежування рятування й буксирування, суди враховують конвенційну норму про те, що буксирне судно не має права на винагороду за рятування, якщо тільки воно не подало виняткових послуг, які не можна розглядати як вико-нання обов'язків за договором буксирування. Водночас судова та арбітражна практика навіть окремої країни не є одноманіт-ною щодо вирішення цих питань. Результати аналізу та зіс-тавлення рішень державних судів й арбітражів за цими кате-горіями справ у різних країнах, зокрема в Україні, США, Ан-глії, Франції свідчать про те, що, вирішуючи питання про і співвідношення буксирування та рятівництва, слід зважати на економічний склад буксирування як технічного способу суд-ноплавства. А саме, при буксируванні переміщення судна або іншого об'єкта готується заздалегідь, коли відсутня будь-яка небезпека; при рятуванні бідуюче судно або інший об'єкт зна-ходяться у небезпеці, буксирне судно запрошується вимуше-но, внаслідок раптово виниклої потреби у буксируванні.