Зниження подачі насоса і викликане цим падіння тиску в лінії нагнітання не приведуть до зміни і виходу за межі вимог ТУ таких параметрів, як рівень робочої рідини в баці , тиск у системі надування , розподіл в усмоктувальній магістралі перед насосом , тиск і витрата рідини , у лінії зливу, перепади тиску на фільтрах у лінії нагнітання й у лінії зливу , частота обертання приводного вала насоса . Цим параметрам у ТФН буде відповідати значення "1".

Аналогічним образом, використовуючи дані експериментальних і теоретичних досліджень, а також узагальнення досвіду експлуатації гідроприводів розглянутого чи типу їхніх аналогів, заповнюються інші стовпці ТФН для даного режиму роботи гідроприводу. Такі ТФН повинні бути складені для всіх експлуатаційних режимів роботи гідроприводу.

При складанні ТФН враховувалися наступні допущення й особливості роботи гідроприводу:

витікання рідини з агрегатів гідроприводу внаслідок їхньої зовнішньої негерметичності незначне, розглядається випадок виникнення краплинного витоку, що приводить до зменшення кількості робочої рідини в гідробаці, але не порушує роботу системи гідроприводу; виникнення струминного витоку в агрегаті, руйнування шлангів і трубопроводів приводить до втрати рідини в системі і цілком виводить її з ладу (таке відмовлення виявляється в результаті візуального огляду системи і не вимагає спеціальних методів діагностування);

значення "1(0)" чи "0(1)" у ТФН відповідає тому положенню, коли вихід даного параметра з ТУ залежить від співвідношення параметрів у системі (наприклад, подачі насоса і внутрішнього витоку в системі);

вплив перепаду тиску на фільтроелементах на значення тиску в нагнітаючій чи зливальній магістралях гідроприводу виявляється тільки при відмовленні пропускного клапана, убудованого в корпус фільтра.

Аналіз отриманих ТФН дозволяє визначити мінімальну сукупність діагностичних параметрів (ознак) для оцінки функціонування гідроприводу і перебування елемента, що відмовив. При цьому мінімальна сукупність діагностичних параметрів для оцінки справного чи несправного стану гідроприводу повинна бути такий, щоб при виникненні будь-якої можливої несправності в системі і переході її зі стану в один зі станів у відповідному стовпці ТФН проти хоча б одного з обраних діагностичних параметрів з'явилося значення "0". Таких мінімальних сукупних діагностичних параметрів для конкретного режиму роботи гідроприводу може бути кілька. У цьому випадку перевага віддається тим параметрам, контроль яких у процесі експлуатації може бути здійснений з мінімальними витратами, або тим, для яких маються добре розроблені технічні засоби контролю, що володіють високою надійністю.

Для розглянутої системи гідроприводу одержуємо наступну мінімальну сукупність діагностичних параметрів, що дозволяє виявити її несправні стани: рівень робочої рідини в баці ; тиск у лінії нагнітання ; витрата рідини в лінії нагнітання (чи положення регулятора витрати гідронасоса); швидкість перекладки органа керування машини ; перепад тиску на фільтрах , ; частота обертання приводного вала гідронасоса .

При цьому оцінку рівня внутрішніх витоків у системі варто робити по чи величині по положенню регулятора насоса для статичного режиму роботи гідроприводу.

На практиці часто як діагностичні параметри використовують тиск у зливальній магістралі і тиск зарядки газової порожнини гідроакумулятора. Однак, якщо передбачається контроль перепаду тиску на фільтрі необхідність контролю відпадає. Вимір тиску в газовій порожнині гідроакумулятора також дає невелику діагностичну інформацію про технічний стан системи гідроприводу (тільки про герметичність газової порожнини агрегату), у зв'язку з чим цей параметр не рекомендується використовувати в системі убудованого контролю гідроприводу, а його перевірку варто проводити тільки при виконанні технічного обслуговування машини.

Численні дослідження гідравлічних приводів машин показують, що для визначення технічного стану гідросистеми приводу досить контролювати параметри, що оцінюють роботу ділянки гідрохарчування і вихідний функціональний параметр приводу (час виконання робочих операцій, зусилля, що максимально розвивається, чи момент на вихідному валу приводу й ін.).

2.4 Структура перевірки технічного стану гідравлічного обладнання

В більшості випадків системи гідравлічних приводів машин працюють в декількох режимах. Внаслідок цього їх робочий алгоритм складають із декількох підалгоритмів, кожний з яких реалізується в залежності від режиму роботи машини. При зміні режиму роботи системи гідроприводу в багатьох випадках проходить зміна зв’язків в системі і в сукупності елементів, які беруть участь в роботі.

Вихідну функцію системи гідравлічного приводу Zс в загальному випадку можна представити як диз’юнкцію вихідних функцій систем на встановлених (статичних) Zс.уст і перехідних Zс.пер. режимах:

Zc = Zc.уст V Zc.пер, (2.5)

де V – закон диз’юнкції.

На встановлених режимах Zн.уст.є кон’юкція вихідної функції лінії нагнітання Zн. уст. і вихідної функції зливної магістралі Zсл.уст :

Zc.уст = Zн.уст Zсл.уст. (2.6)

На перехідних режимах вихідна функція системи гідроприводу

Zс.пер = Zн.пер Zсл.пер Zф.пj, (2.7)

де Zф.nj – вихідна функція j-тої функціональної підсистеми гідроприводу.

Враховуючи те , що функціональні підсистеми гідроприводу працюють в послідовності, визначеній режимом роботи машини і, як правило, їх робота роздільна, вихідна функція складної системи гідроприводу, яка має n функціональних підсистем, зводиться до вигляду

Zс = Zн.уст Zсл.уст V Zн.пер Zсл.пер (Zф.п1Zф.пj

V Zф.п2 Zф.пj V…V Zф.пnZф.пj), (2.8)

де“ -- ” – знак заперечення.

При цьому вихідні функції лінії нагнітання і лінії зливу на встановленому режимі є кон’юкція виходів елементів (агрегатів), які утворюють дані участки системи. Робочий алгоритм функціональних підсистем визначається зв’язком управляючої взаємодії, які існують між окремими агрегатами і елементами підсистем.

Таким