Едісон справив на Теслу величезне враження, Тесла на Едісона — ніякого, вони були винахідниками настільки різних складів, що не завжди розуміли один одного. Тесла був теоретиком, мав багатющу уяву, Едісон же волів діяти методом проб і помилок, а головне — був переконаний у перевазі постійних струмів. Постійний чи перемінний — про це фахівці сперечалися тоді з релігійним фанатизмом, з нетерпимістю, й коли Тесла прийнявся описувати свою систему, доводячи, що перемінний струм — єдине раціональне джерело енергії для віддалених силових приводів і освітлення, Едісон розсміявся йому в обличчя: в перемінного струму немає майбутнього. Хто з ним возиться, тільки гає час!

Однак Тесла був зарахований у лабораторію і його допустили до проектування. Він працював по вісімнадцять годин на день, включаючи неділі, і побачив, як можна поліпшити конструкцію едісоновських динамо-машин, збільшити їх КПД. Едісон схвалив його ідеї. Двадцять чотири типи динамо-машин спроектував для нього Тесла, зумів зменшити габарити магнітних сердечників, обладнав машини деякою автоматикою. Однак, Тесла не одержав ані цента – ні за винаходи, ні за сотні понаднормових – і заявив про звільнення. Це було навесні 1885 року.

Зате він устиг придбати репутацію в електротехнічних колах, настільки добру, що група ділків вирішила організувати компанію під його керівництвом. Побачивши в цьому шанс здійснити, нарешті, систему на перемінному струмі, Тесла погодився. Він поділився з ділками своїми планами, і йому було заявлено, що перемінний струм нікого не цікавить. Усе, що потрібно від Тесли, - це розробити економічні дугові ліхтарі для освітлення вулиць і фабричних цехів.

Ліхтарі він сконструював, налагодив їхнє виробництво, одержав на них кілька патентів. Технічно підприємство увінчалося успіхом, але слідом за тим, ділки витиснули Теслу з компанії. Знову він залишився без коштів і цілий рік пробавлявся лагодженням електричних апаратів, копав канави.

Тесла познайомився з неким Брауном з телеграфної компанії «Вестерн Юніон». Браун разом зі своїм другом зацікавився перемінним струмом, Тесла одержав від них гроші, щоб почати роботу, й в квітні 1887 р. на П'ятій авеню, недалеко від компанії Едісона, відкрилася лабораторія електричної компанії Тесли.

П'ятій авеню в такий спосіб призначено було стати своєрідним бойовищем між постійним і перемінним струмом. На боці постійного були слава й авторитет Едісона, його вже працюючі електростанції, фінансова підтримка Джона Пірпонта Моргана.

На боці перемінного — на поверхневий погляд, майже нічого.

Як тільки Тесла одержав стерпні умови для роботи, він прийнявся конструювати відразу цілу серію нових пристроїв. Були виготовлені три комплекти динамо-машин і електромоторів, до них автоматика — для однофазної, двохфазної та трифазної систем, проведені досліди з чотири- і шестифазними струмами, з різними сполученнями цих систем. Через кілька місяців Тесла передав свій двохфазний мотор у Корнельський університет для випробувань, а сам зайнявся загальною математичною теорією електроапаратури.

Теорія вийшла універсальною, охопила широкий діапазон високих і низьких частот. А 12 жовтня 1887 року, через півроку після відкриття лабораторії і через п'ять з половиною років після того, як він додумався до принципу обертового магнітного поля, повірені Тесли подали на всі його винаходи єдину заявку. Експерти, однак, зажадали розбити її на сім окремих, оскільки винаходи були складними, важливими, буквально піднімали електричну цілину.

Ще через півроку Тесла одержав сім патентів на одно- і багатофазні мотори, трансформатори, а також на розподільну систему. В квітні 1888 р. він одержав наступні п'ять патентів — на чотири- й трипроводні трифазні системи, потім ще вісімнадцять... У травні 1888 р. його запросили прочитати в Американському інституті інженерів-електриків лекцію про теоретичні передумови і практичне застосування перемінного струму в енергетиці.

Як гігантська припливна хвиля, потік винаходів Тесли одним махом переніс тодішню енергетику в світ зовсім нових потужностей і масштабів. У едісоновських системах на постійному струмі, говорив Тесла, через складність трансформаторних перетворень немає рації піднімати напругу вище 220 В, практично ж воно вдвічі нижче і швидко падає в мережі. Щоб хоч частково компенсувати ці втрати, динамо-машини доводиться проектувати на 120 В замість стандартних 110 В, на які розраховані лампи. Як результат поблизу електростанції напруга підвищена, а вже за півмилі від неї — лише 90 В, і лампочки, що не дуже яскраво світили навіть при 110 В, при 90 В ледь жевріють. Великими також є теплові втрати в мережі: вони пропорційні квадрату сили струму, а струми при низьких напругах виходять великими... Таким чином, електростанція Едісона може обслуговувати район радіусом у милю, це її межа. Щоб освітити велике місто, у ньому потрібно побудувати десятки електростанцій. А як бути вдалині від великих міст? Залишити гасові лампи?

Система Тесли звільняла електроенергетику від просторового пута. Пристрої, що працюють на перемінному струмі, явно простіші та зручніші в користуванні; напруга в них легко змінюється за допомогою елементарних трансформаторів. Підвищуючи її за методом Тесли до багатьох тисяч вольт і одночасно знижуючи силу струму, можна було практично необмежено збільшувати пропускну здатність ліній. Тесла уможливив дешеву передачу енергії на величезні відстані. Стало вигідним будувати електростанції поблизу вугільних шахт чи на великих ріках і звідти передавати енергію до місць споживання.

Сам Тесла, занурений в експерименти і дослідження, не дуже замислювався в той час про комерційну сторону своїх винаходів. Він розумів, що організаційні справи змусять його відкласти дослідження; і вибрав те, що було йому до душі: експерименти, технічні пошуки — доти, поки його