А незабаром досвід Ніагари привів до створення аналогічних систем у Нью-Йорку — для підземних залізниць, трамваїв, для підземки, для електрифікації залізниць.

За книгою біографа Н. Тесли Дж. О’Нейла

(матеріали журналу «Изобретатель и рационализатор»,скорочено).

Продовження.

СONTINUATION

Повернувшись у березні 1893 р. з Європи, Тесла з головою занурився в досліди з бездротовими системами. Відпрацьовуючи принцип резонансного настроювання ланцюга, він зібрав більше сотні різних коливальних контурів, безліч вібраторів, конденсаторів і котушок. Він довів, що може змусити ту чи іншу

котушку вибірково реагувати на визначену довжину хвилі, випромінюваної осцилятором, у той час як інші котушки будуть «мовчати», і що настроєні електричні котушки, подібно музичним струнам, вібрують у відповідь не тільки на основну ноту, але й на численні обертони. Цю властивість можна була використовувати в прийомних і передавальних антенах, хоча воно заважало настроюванню котушок.

У липні 1894 р. в інтерв'ю видавцю журналу «Ворлд» Тесла заявив: «Ви вважаєте мене мрійником, але я впевнений у можливості передачі бездротових повідомлень по всій земній кулі. У такий же спосіб можна буде передавати й електроенергію».

За зимові місяці він спроектував і побудував передавальну та приймальну станції: вони вже працювали на невеликих відстанях, у лабораторії й у межах міста. Вирішальний експеримент, що, можливо, дав би Теслі пріоритет у винаході радіо, був запланований на весну 1895 р., але 13 березня будинок, де знаходилася лабораторія Тесли, згорів. Згоріли прилади, устаткування, а головне — записи й щоденники винахідника.

Біля року пішло в нього на обладнання нової лабораторії. Свої експерименти Тесла почав у 1889 р. і незабаром винайшов електронну лампу - попередницю сьогоднішніх радіоламп. У 1892 р. він уже демонстрував її в радіоустановці на лекціях у Лондоні та Парижі.

Електрони ще не були відкриті, а Тесла вже описав їх природу, настільки чуттєвих, що дюймовий магніт відхиляв їхній потік, промінь, на відстань до шести футів.

На тій же лекції, в 1892 р., Тесла показав слухачам лампи, що горіли без проводів, що підводять струм, («бездротове світло»), і мотор, що працював без підведення енергії («бездротова енергія»).

Ці досліди, однак, свідчили поки лише про місцевий ефект, Теслі ж був потрібний світовий масштаб. От що він говорив у той час:

«...Кілька слів про ідею, що постійно займає мої думки й стосується нас усіх. Я маю на увазі передачу сигналів, а може бути, навіть енергії на будь-яку відстань без проводів. Я все більше переконуюся в здійсненності цих ідей... Справді, що цьому заважає?

Ми вже знаємо, що електричні коливання можуть передаватися по єдиному провіднику. Чому ж не скористатися для цієї мети Землею? Відстань не повинна нас лякати. Надзвичайно важливо з'ясувати, яка електрична ємність земної кулі, яким може бути її заряд. Хоча в нас немає доказів можливості існування заряджених тіл у просторі без розташованих поруч інших тіл, заряджених із протилежним знаком, усе-таки дуже ймовірно, що Земля саме таке тіло. Яким би чином вона за давніх часів ні відокремилася від більшої маси,— а це загальноприйнятий погляд на її походження,— вона повинна була зберегти свій заряд; так завжди буває при механічному поділі... Якщо ми зможемо встановити період коливань земного заряду при його збурюванні, зв'язаному з дією протилежно зарядженого ланцюга, це буде фактом найбільшої важливості, що послужить на благо всього людства. Я сподіваюся визначити цей період за допомогою електричного осцилятора чи джерела перемінних струмів. Один полюс цього джерела буде з'єднаний з землею, наприклад з міською водогінною мережею, інший — з ізольованим тілом великих розмірів. Можливо, протилежний заряд мають верхні провідні шари атмосфери чи світовий простір, разом із Землею утворюючі конденсатор великої ємності. В цьому випадку частота коливань буде дуже мала, і для експерименту підійде могутня динамо-машина перемінного струму. Змінюючи частоту струму й спостерігаючи за потенціалом ізольованого тіла, а також стежачи за збурюваннями в різних точках земної поверхні, можна визначити резонанс. Якщо ж частота виявиться надто високою й динамо-машина не підійде, треба буде побудувати спеціальний електричний осцилятор. Як би то ні було, я впевнений, що реальні, досяжні такі електричні збурювання, щоб зафіксувати їх у будь-якій точці земної поверхні». Пізніше він додав: «Якби вдалося могутньою апаратурою збудити швидкі варіації земного потенціалу, то заземлений провід, піднятий на деяку висоту, перетинався би струмом, який можна було б підсилити, приєднавши вільний кінець проводу до спеціального тіла... Цей експеримент великого наукового значення легше за все здійснити, мабуть, на судні у відкритому морі. Якщо таким способом і не вдасться передавати енергію, то можливість передачі сигналів не викликає ніякого сумніву».

Тобто, Тесла описав антену, заземлення, ланцюг, що містить змінювані індуктивність і ємність, передавальну та приймальну установки, настроєні в резонанс одна з одною, і, нарешті, детектори на основі електронних ламп. Усі винахідники бездротового зв'язку, крім Тесли, взагалі не уявляли собі, що хвилі можуть бути різної довжини, і прагнули лише знайти засіб передачі сигналів з одного пункту в іншій; ніхто з них