10 | ВДБ | 1 | 0.2 | 2 | 2 | 8 | -

13 | ДВА | 1 | 0.2 | 2 | - | 8 | 2

16 | ИВА | 1,0 | 1,0 | 2 | 5 | 8 | 6

17 | АВР | 1 | - | 8 | - | 12 | -

24 | ЗДН | 4,3 | 0,4 | 20 | 2 | 16 | 2

29 | ПОК | 2,1 | 0,8 | 6– | 8 | 6

43 | СМА | 1,6 | 1,1 | 4– | 10 | 4

44 | УМД | 4,0– | 4– | 14–

70 | ЛОИ | 1.3 | 0.7 | 2 | 2 | 8 | 4

Загальний час на обслуговування всіх алгоблоків рівний:

,

де N – кількість задіяних алгоблоків. Час ТАБ повинен бути меншим часу циклу То який встановлюється в процесі програмування.

Тобто: ,

де ТД – додатковий час на обслуговування інтерфейсного каналу та самодіагностику. Його можна прийняти рівним ТД=0,1 с.

Треба враховувати, що обслуговування алгоблоків ведеться циклічно в напрямку від першого до останнього, а решта часу затрачається на самодіагностику, яка може розтягнутись на декілька циклів. Після закінчення часу То цикл повторюється. Час циклу змінюється в межах 0,2 – 2 с з кроком 0,2 с. Для мінімізації часу затримки в обслуговуванні слід враховувати, щоб алгоблок джерело був меншим номером, ніж алгоблок-приймач (величина цієї різниці значення не має).

Оскільки контролер має обмежений ресурс оперативної пам’яті, тому на завершальному етапі проектування алгоритмічної структури керування необхідно підрахувати її об’єм.

Оперативну пам’ять (ОЗП), яка необхідна кожному алгоблоку, поділяють на два види ОЗП1 і ОЗП2. В ОЗП1 зберігаються параметри які не записуються в ППЗП, і в ОЗП2 – параметри, що заносяться в неї.

В загальному випадку пам’ять потрібна і-му алгоблоку визначається за формулою:

,

де ПБ,і – базова пам’ять необхідна алгоблоку при значенні модифікатора m=0; ПМ,і – додаткова пам’ять при нарощуванні модифікатора на одиницю.

Загальна пам’ять ОЗП1 і ОЗП2 знаходиться відповідно за виразом:

,

де N – кількість задіяних алгоблоків.

3.3 Розробка схеми зовнішніх з’єднань структурних елементів ІВК

Схема зовнішніх з’єднань може бути виконана одним з методів, тобто: графічним, табличним або адресним. Необхідно відмітити, що оскільки синтезована автоматична система керування є досить простою, то доцільно використовувати графічний метод. Суть даного методу полягає в тому, що всі лінії зв’язку відображаються безпосередньо на схемі, чим спрощується читання самого документа.

Схема зовнішніх підключень мікроконтролера, тобто Реміконта Р-130 приведений на листі. До складу схеми входять: блок мікроконтролера БМК-1, блок підсилювача для термопар БУС-20, два блоки живлення БП-21, блок шлюзу БШ-1. Сигнал від термоопору поступає на блок підсилення мікроконтролера мікроконтролера БМК-1.

Основною частиною “Флоукора” є блок мікроконтролера БМК-1, який виконує наступні функції: перетворення, обробка і передача цифрових сигналів будь-якої форми, а також оперативний контроль за допомогою індикаторів і клавіш на передній панелі. До цього блоку входять:

а) модулятор процесора ПРЦ, який призначений для організації обміну даними між модулями Р-130, а також, для логічної і арифметичної обробки цих даних у відповідності до даної програми;

б) модуль контролю і програмування МКП, який є зв’язуючою ланкою між процесором і панеллю оператора в якості ОЗУ;

в) модуль аналогових і дискретних сигналів МДА - призначений для перетворення вхідних сигналів;

г) модуль стабілізованої напруги МСН забезпечує напругою БМК-1 і пульт ПН-21 напругою 24 В.

Оскільки в схемі інформаційно-вимірювальної системи для вимірювання температури використано термоопір, то для перетворення її сигналу і подачі перетвореного сигналу на вхід мікроконтролера, використовується блок підсилення термоопорів БУС-20. Для живлення схеми необхідний постійний струм напругою 24 В, для чого використовуються блоки живлення БП-21. БП-21 видає нестабілізовану напругу 24 В постійного струму, а також здійснює комутацію інтерфейсного каналу зв’язку. Один блок живлення БП-21 живить блок мікроконтролера БК-21, блок підсилення БУС-20. Інший блок живлення живить блок шлюзу БШ-1 та аналогові входи блоку мікроконтролера БМК-1.

Для технологічного програмування, настройки і контролю Р-130 призначений пульт настройки ПН-21. Всі блоки приладу з’єднуються між собою з допомогою стандартних з’єднувачів, звичайних кабелів і проміжних клемників.

Для з’єднання блоку живлення з блоком мікроконтролера використовується спеціальний міжблоковий з’єднувач МБС-20, що з’єднує клемники Х1 блоків БП-21 і БМК-21.

Живлення блока БУС-20 організовано від клемника Х4 БП-21 і підводиться за допомогою кабелю безпосередньо між клемними колодками блоків.

Приєднання термоопорів проводиться термокомпенсаційними проводами безпосередньо до клемної колодки Х1 блока БУС-20. Від блока БУС-20 сигнали термоопорів за допомогою кабелю підводяться через промклемник до блоку БМК-1. На промклемнику встановлюються нормуючі резистори РН-21/05 для перетворення вихідного сигналу БУС-20 0 - 5 мA в сигнал 0 - 2 В.

Сигнали від перетворювачів тиску (0 - 5 мА) підводяться до БМК-1 через той самий промклемник з нормуючими резисторами РН-21/05.

Інтерфейсний зв’язок з мережею здійснюється за допомогою міжблокового з’єднувача МБС-20. Приєднання до шини інтерфейсного зв’язку здійснюється від колодки Х3 блоку живлення.

Інтерфейсний зв’язок мережі з комп’ютером (ЕОМ) здійснюється за допомогою міжблокового з’єднувача МБС-20, який зв’язує між собою блоки шлюзу БШ-1 та живлення блока шлюзу БП-21. Приєднання до шини інтерфейсного зв’язку мережі здійснюється від колодки Х3 блоку живлення. Лінія інтерфейсного зв’язку з комп’ютером під’єднується через проміжний клемник до колодки Х2 блока шлюзу. Імпульсний вихідний сигнал знімається з дискретних виходів блоку БМК-1 (15 - “більше”, 16 - “менше”). “Середня точка” знімається з клеми 6 колодки Х4 блоку