Т у р о н с ь к и й (К2t), к о н ь я к с ь к и й (К2cn)i с а н т о н с ь к и й (К2s) яруси. На Керченському пiвостровi турон-коньякськi вiдклади добре виділяються на електрокаротажнiй дiаграмi бiльш високими опорами, нiж вище- i нижчезалягаючi породи. Вони лiтологiчно складенi вапняками з прошарками мергелiв, iнколи з прошарками пiсковикiв та гравелiтiв (свердловина 4-Горностаєвська). Вiдклади сантонського ярусу складенi мергелями з прошарками глинистих вапнякiв i гравелiтiв. Товщина вiдкладiв понад 350 м. Найбiльш повнi розрiзи цих вiдкладiв вiдомi на Тарханкутському пiвостровi, де сумарна їх товщина складає 400 - 1400 м. Складенi вони свiтлими фарфоровидними мiкрозернистими i органогенно-детритовими вапняками, окременiлими, трiщину-ватими, з багаточисельними сутурами i стилолiтами. На Голiцинськiй площi турон-сантонськi вiдклади складенi свiтло-сiрими i бiлими вапняками з сутурами i стило-лiтами, пiщанистими вапняками i пiсковиками. Товщина вiдкладiв досягає 600 м.

К а м п а н с ь к и й я р у с (К2ср). Вiдклади кампанського ярусу розповсюдженi найбiльш широко i в деяких районах залягають трансгресивно на бiльш давнiх утвореннях до аптських. Вони складенi свiтлими мiкрозернистими i органогенно-уламковими вапняками, глинистими вапняками i мергелями.

На шельфi (Голiцинська площа) Чорного моря i в пiвнiчно-захiдному Криму переважають вапняки. В пiвденно- схiдому, схiдному та пiвнiчному напрямках кiлькiсть глинистого матерiалу поступово збiльшується, i вапняки змiнюються глинистими вапняками i мергелями. Товщина вiдкладiв кампанського ярусу збiльшуються з пiвдня на пiвнiч вiд 100 м до 450 м.

М а а с т р i х т с ь к и й я р у с (К2m). Вiдклади маастрiхтського ярусу на дослiджуванiй територiї, за виключенням Захiдного Причорномор`я, розповсюдженi значно менше, нiж кампанськi, що зумовлено послiдуючим їх розмивом. Однак, в передгiр`ях Гірського Криму i на Керченському пiвостровi маастрiхтськi вiдклади розвинутi ширше кампанських. Вiдклади маастрiхтського ярусу складенi вапняками i мергелями з планктонними i бентонiтовими фораменiферами. На Тарханкутському пiвостровi, в Пiвнiчному Причорномор`ї, в межах Каркiнiтської затоки в розрiзi переважають сiрi i свiтлосiрi, мiсцями бiлi крейдоподiбнi мiкрозернистi вапняки, в нижнiй частинi - глинистi. В пiвнiчно-схiдому i схiдному напрямках глинистiсть порiд збiльшується. Товщина вiдкладiв ярусу в центральнiй i пiвденно-захiднiй частинах Рiвнинного Криму, в передгiр`ях, у Пiвнiчному Причорномор`ї i Пiвнiчно-Захiдному Приазов`ї складає 150 - 550 м, тодi як в пiвденно-схiдних районах Криму - близько 300 - 400 м, а в пiвнiчних районах - 700 - 900м.

Д а т с ь к и й я р у с (K2d). Вiдклади датського ярусу неменш розвинутi по площi, нiж маастрiхтськi. Їх товщина змiнюється вiд декiлькох метрiв у Пiвнiчному Криму до сотень метрiв на пiвднi Тарханкутського пiвострова. Вiдклади датського ярусу i нижнього палеоцену лiтологiчно однорiднi i мiкрофаунiстично їх важко розрiзнити. Вони залягають неузгоджено на маастрiхтських вiдкладах. Товщина їх складає 330 м.

В центральному Криму розрiз датських вiдкладiв складений глинистими органогенно-детрiтовими тонко-мiкрозернистими вапняками, нерiвномiрно окремнiлими, з глауконiтом, доломiтом i обвугленим детрiтом. У великiй кiлькостi знайдено органогенно-детрiтово-пелiтоморфнi доломiтизованi мергелi.

В пiвнiчно-схiднiй частинi регiону вiдрiзнити датськi вiдклади вiд палеоценових нi по лiтологiї, нi по мiкрофаунi не вдається, а тому там видiлений комплекс палеоцен-датських порiд, складених органогенно-уламковими вапняками з прошарками пiсковикiв.

На Керченському пiвостровi вiдклади датського ярусу розкритi свердловинами на Мошкарьовській, Вулканівській, Фонтанівській площах. Вони неузгоджено залягають на вiдкладах маастрiхту i складенi в основi конгломерато-брекчiями, якi вверх по розрiзу змiнюються тонким перешаруванням вапняковистих, алевритистих глин з мiкролiнзами алевролiту. Верхня частина вiдкладiв складена перешаруванням вапняковистих глин з дрібнозернистими пiсковиками та мергелями.

3.2 Особливостi тектонiчної будови

На основi дослiджень О.Д. Архангельського, О.Д. Карпiнського, М.С. Шатського, К.I. Макова, М.В. Муратова, В.Г. Бондарчука, I.О. Брода склалась попередня уява про тектонiчну будову Причорноморсько-Кримської нафтогазо-носної провiнцiї. В подальшому, в мiру проведення наукових дослiджень в регiонi i накопичення даних, будову було уточнено (Г.Х. Дiкенштейн, Б.Л. Гуревич, Г.Н. Доленко, В.В. Глушко, О.I. Париляк, М.В. Муратов, В.Б. Сологуб, О.Т. Богаєць i iншi). Але багато питань глибинної будови, впливу фундаменту на формування структури осадового чохла, вiк фундаменту та iншi ще не достатньо вивченi. В дослiджуваному регiонi видiляються такі крупнi тектонiчнi зони: I-Пiвденно-Українська моноклiналь; II-Переддобруджинський прогин; III-Каркiнiтсько-Пiвнiчно-Кримський прогин; IV-Чингульська сiдловина; V-Пiвнiчно-Азовський прогин; VI-Кiлiйсько-Змiїна зона пiднять; VII-Каламiтсько-Центральнокримське мегапiдняття; VIII-Нижньогiрська сiдловина; IХ-Середньоазовське мегапiдняття; Х-Тимашевська ступінь; ХI-мегантиклінорiй Гiрського Криму; ХII-Iндоло-Кубанський прогин; ХIII- Керченсько-Таманський прогин ( ).

В процесi формування, в основному, всi видiленi тектонiчнi зони зазнали неодноразових перебудов структурних планiв, а тому тут осадовий чохол характеризується складною будовою.

Продовженням пiвденного краю Схiдно-Європейської платформи є Пiвденно-Українська моноклiналь, яка характеризується моноклінальним зануренням на пiвдень дорифейського кристалiчного фундаменту, який перекривається рiзновiковими вiдкладами осадового чохла. В межах Пiвденно-Української моноклiналi видiляються три, рiзних за стратиграфiчним дiапазоном та структурними особливостями, зони: Захiдно-Причорноморська, Пiвнiчно-Причорноморська i Приазовська ( ) [67,68]. Захiдно-Причорноморська зона характеризується розвитком найбiльш давнiх рифей-палеозойських вiдкладiв i невеликими товщинами порiд крейди, які залягають на них вище. Вiдмiнною рисою Пiвнiчно-Причорноморської зони є те, що значний за товщиною осадовий чохол розпочинається вiдкладами крейди. Приазовська зона вiдрiзняється вiд двох попереднiх скороченим розрiзом i невеликими товщинами осадового чохла. Умовними границями мiж цими зонами є