В 1982-86 рр. тематичною партією 232/82 ДГЕ “Дніпрогеофізика” проведена переінтерпретація матеріалів гравіметричних зйомок м-бу 1:50 000 і 1:25 000 по центральній частині ДДЗ з метою прогнозування похованих позитивних структур в міжштокових ділянках та похованих соляних тіл. Задача вирішувалась шляхом кількісної інтерпретації гравітаційного поля способом підбору мас кам’яної солі і геологічним редукуванням. Моделювання масивів кам’яної солі виконано в м-бі 1:50 000 способом вписування її в сейсмічні побудови так, щоб не зачіпати ділянки розвитку впевнених сейсмічних відбиттів. За результатами досліджень побудовані в м-бі 1:100 000 схематичні карти поверхні девонської солі та потужностей девонської і нижньопермської солі. В центральній зоні ДДЗ прогнозуються глибокозалягаючі лінзи девонської солі в ядрах Мар’янівської, Східно-Полтавської, Кобзівської, Кочубеївської, Західно-Соснівської, Єфремівської, Меліховської та деяких інших структур. Але контури соляних штоків в деталях в цій роботі уточнені не були. Це зв’язано з іншим головним напрямком досліджень (прогнозування похованих структур) та їх звітним масштабом (1:100 000).

2 ГЕОЛОГІЧНИЙ НАРИС І НАФТОГАЗОНОСНІСТЬ

Площа досліджень – південно-східна частина Дніпровського грабену на ділянці від Чутівської до Волвенківської структур розташована в південно-східній частині ДДЗ, що прилягає до зони її зчленування з Донецькою складчастою спорудою (ДСС). За поперечною зональністю тут виділяються центральна, північна і південна прибортові зони. Невеликі частини площі досліджень виходять на північний і південний борти западини.

В межах Дніпровського грабену на докембрійському фундаменті повсюдно залягають девонські відклади. Вони розкриті свердловинами в прибортових зонах в нормальному заляганні, а також на більшості соляних штоків повсюдно. Складені теригенними, туфогенно-теригенними, вулканогенними і хемогенними комплексами. В занурених частинах площі потужність девону за геофізичними даними може досягати 5000м і більше, з широким розвитком соляних і вулканогенних товщ. Будова осадочного чохла в межах Дніпровського грабену на рівні палеозойських відкладів визначається диз’юнктивною і соляною тектонікою. Тут, на фоні загального занурення всіх стратиграфічних горизонтів і збільшення їх потужності в бік осьової частини грабену, розвинуті чіткі добре виражені плікативні структурні форми, які утворюють протяжні вали і глибокі прогини. В ядрах багатьох позитивних структур залягають соляні лінзи або ж вони перфоровані сіллю з утворенням соляних штоків.

Центральну частину площі досліджень займає центральна зона Дніпровського грабену, де кристалічний фундамент опущений на найбільші глибини, які досягають -17,0 км. В його рельєфі тут виділяються обширні западини: Розпашнівська, Миронівська, Шебелинська, Комишувахська. В осадочному чохлі центральну зону грабену формують два протяжні вали – Чутівсько-Олексіївський і Соснівсько-Біляївський. Вони складаються із високоамплітудних брахіантикліналей, які зазвичай ускладнені соляними штоками. На східній межі площі досліджень в районі Петрівського куполу ці вали перетинаються і продовжуються далі на схід, переходячи в антиклінали ДСС. Вали оконтурені глибокими прогинами, із яких найбільш крупними є Гребенниківський, Олександрівський, Комінтернівський, Північно-Олексіївський, Гусарівський – оконтурюють з півночі Чутівсько-Олексіївський вал; Хорольський, Лихачівський і Грушинський – розмежовують Чутівсько-Олексіївський і Соснівсько-Біляївський вали; Південно-Тарасівський, Григорівський, Південно-Миролюбівський і Семенівський – оконтурюють Соснівсько-Біляївський вал з півдня. Обособлено в центральній зоні грабену розташовані крупні позитивні структури – Шебелинська, Північно-Волвенківська і Новомечебилівська, які тяжіють до зони зчленування ДДЗ і ДСС. Слід відзначити, що формування деяких досить крупних позитивних структур в східній частині центральної зони, зокрема Лозовеньківської, Північно-Волвенківської, Волвенківської, Степківської, проходило з участю крупних розломів типу здвигів і піддвигів. Тому деякі з цих структур мають інверсійний характер

В будові південної прибортової зони Дніпровського грабену можливо виділити три основні частини. Найбільша за площею північна частина зони являє собою обширну монокліналь (Октябрсько-Сахновщинська), де на рівні кам’яновугільних відкладів практично відсутні замкнуті позитивні структурні форми . В межах площі досліджень вона протягується від Розумівської площі на заході до Герсеванівської на сході. Ця частина південної прибортової зони в найменшій мірі охоплена глибоким пошуковим і параметричним бурінням на нафту і газ. Далі на південь від згаданої монокліналі розташована ділянка розвитку переважно криптодіапірових структур від Новогригорівської на заході до Богатойської на сході. Вони зосереджені на захід від Орільського виступу в межах Богатойської, Перещепинської і Новогригорівської западин в рельєфі поверхні фундаменту. Далі на схід від Орільського виступу за даними гравірозвідки прояви соляного тектогенезу відсутні. В самій південній частині південної прибортової зони виділяється протяжний Михайлівсько-Голубівський вал, який прилягає до південного крайового розлому. В межі площі досліджень потрапляє його більша східна частина від Михайлівської структури на заході до Левенцівської на сході. Деякі структури валу також мають криптодіапірову природу.

Подібно південній прибортовій зоні побудована і північна. Так, на північ від смуги прогинів, що оконтурюють з півночі Чутівсько-Олексіївський вал, фіксується складнопобудована монокліналь, де відсутні замкнуті позитивні структури суттєвих рзмірів. В межах площі досліджень вона протягується від Кисівської структури на заході до Безпалівської в центрі і далі на схід до Вишнівської. В центральній частині ця монокліналь ускладнена Токарівським, Нововодолажським і Рябухінським соляними штоками. Вони разом із штоками центральної зони утворюють два субмеридіональні лініаменти, що свідчить про їх приуроченість до розломів цієї орієнтації. Далі на північ монокліналь змінюється ділянкою розвитку інтенсивного соляного тектогенезу, яка приурочена до Валківської і Водянівської западин в рельєфі поверхні фундаменту. Тут розвинуті переважно криптодіапірові структури – Сахалінська, Коломакська, Старовалківська (ускладнена Валківським штоком) та інші. Від Валківської западини на схід аж до Шевченківської западини чіткі прояви соляного тектогенезу за даними