5 РЕЗУЛЬТАТИ АНАЛІЗУ ДАНИХ ПО ПІВДЕННО-СХІДНІЙ ЧАСТИНІ

ДНІПРОВСЬКОГО ГРАБЕНУ

Структури соляного тектогенезу

В гравітаційному полі площі досліджень чітко виділяються за концентрацією характерних негативних аномалій (дод.1) три головні ділянки розвитку інтенсивного соляного тектогенезу (штоки, соляні лінзи з різним рівнем залягання солі). Це північна прибортова зона переважно в районі Валківської западини; центральна зона, яка протягується далеко як на захід, так і на схід, за межі площі досліджень; південна прибортова зона - від Руденківської до Богатойської структур. Чітко простежуються східні границі прибортових ділянок розвитку інтенсивного соляного тектогенезу. Для південної – це Оріхово-Павлоградська структурно-фаціальна зона, яка приурочена до одноіменного глибинного розлому і відображена зоною інтенсивних локальних гравітаційних і магнітних максимумів субмеридіонального напрямку. Вона протягується з УЩ і в межах грабену простежується в полях до Північно-Орільської площі. Для північної – це східний борт Валківської западини, який контролюється крупним Західно-Харківським субмеридіональним розломом (імовірно він є продовженням Оріхово-Павлоградського) .

Структури соляного тектогенезу, в більшості випадків, утворюють чітко виражені лінії північно-західного простягання. Особливо яскраво це проявлено в центральній зоні грабену, де вони утворюють відомі вали – Солохівсько-Диканьський, Чутівсько-Олексіївський, Соснівсько-Біляївський. Крім цього соляні штоки і масиви вкладаються також в досить чіткі лінеаменти субмеридіональної і північно-східної орієнтації, які іноді перетинають значну територію Дніпровського грабену. В межах площі досліджень до найбільш крупних і чітко виражених можливо віднести такі тектонічні лінеаменти: Нововодолазький шток-Токарівський шток-Старовіровський шток-Ведмедівський шток-Сосновський шток; Рябухинський шток-Парасковійський шток-Західно-Єфремівський шток-Павлівський шток-Оріхово-Павлоградський розлом, Хрестищенський шток-Вербівський шток-Південно-Перещепинський шток. Ці лінеаменти простежуються і на борти западини. Вони безумовно, зв’язані з древніми розломами архейського закладення, які активізовувались на різних етапах розвитку ДДЗ .

5.1.1 Поховані соляні масиви (лінзи), які часто формують крупні позитивні криптодіапірові структури, в межах площі досліджень концентруються на трьох відзначених вище ділянках. Південна ділянка в тектонічному відношенні приурочена до південної прибортової зони грабену. В її межах виділяються три зони похованих соляних масивів. Перша дугоподібно протягується уздовж південного крайового розлому і проявлена в гравітаційному полі найбільш яскраво – зоною крупних високоінтенсивних мінімумів (дод.1). Вона складається із слідуючих масивів (із заходу на схід): Руденківський, Новогригорівський, Північно-Минівський, Новоселівський, Личківський, Перещепинський, Улянівський, Іллічівський, Богатойський, Іванівський. Ця зона соляних масивів є найбільш достовірною. Тут більшість масивів формують крупні криптодіапірові структури, до яких приурочені відомі родовища ВВ (Новогригорівське, Личківське, Перещепинське підняття). Із розбурених криптодіапірових структур цієї зони поклади ВВ не виявлені тільки в межах Ілічівської. Девонська сіль тут розкрита багатьма свердловинами. Так як ця зона розвитку криптодіапірових структур високоперспективна в нафтогазоносному відношенні, то два прогнозні соляні масиви, що тут виділяються – Північно-Минівський та Іванівський, рекомендуються для подальшого вивчення.

5.1.2 Соляні штоки і приштокові об’єкти. В межах площі досліджень на сьогодні відомі 29 соляних штоків, подавляюча більшість яких яскраво проявлена в гравітаційному полі ізометричними високоінтенсивними локальними мінімумами (дод.1). Аномаліями невеликої інтенсивності і розмірів проявлені Рябухинський, Західно-Єфремівський і Картамишський штоки. Практично не проявлений в полі Тимченківський шток. Це обумовлено невеликими розмірами відзначених штоків і відповідно незначними об’ємами соляних мас.

Ретельний аналіз гравіметричних матеріалів і результатів раніше виконаних досліджень не дозволяє виділити аномалії, природу яких можливо впевнено зв’язати з прогнозними соляними штоками, що ще можуть бути виявлені в межах площі досліджень. Із виявлених локальних мінімумів відповідної форми і інтенсивності можливо виділити дві аномалії.

Чіткий локальний мінімум підвищеної інтенсивності фіксується в межах Грушинського прогину між негативними аномаліями від Західно-Єфремівського і Павлівського штоків. За розмірами, формою та інтенсивністю він подібний мінімуму від Павлівського штоку і складає єдиний субмеридіо-нальний лінеамент з мінімумами від Рябухинського, Парасковійського і Західно-Єфремівського штоків. Відзначимо, що мінімуми від Рябухинського і Західно-Єфремівського штоків характеризуються суттєво меншою інтенсивністю, ніж відзначений мінімум. В тематичній роботі по вивченню будови схилів Соснівсько-Біляївського валу цей мінімум зв’язувався із прогнозним Південно-Єфремівським штоком. При інтерпретації матеріалів польових гравіметричних досліджень цей шток не прогнозувався, так як розташований на межі ділянок робіт чотирьох партій. В 1995-2001 рр. в рамках сейсмічних досліджень МСГТ на Світлівській площі СУГРЕ в районі прогнозного штоку відпрацьовані два поперечні (724 і 8243895) і два поздовжні (23243895 і 32483199) сейсмопрофілі, із яких тільки профіль 8243895 перетнув відзначений мінімум. Однак, ознак соляного тіла в верхній частині розрізу осадочного чохла до глибини 7-8 км в сейсмічних матеріалах не відзначено.

Хрестищенський шток. В районі штоку виконана гравіметрична зйомка м-бу 1:25 000 – сітка спостережень 200х200 м, точність визначення аномалій Буге ± 0,07 мГал . Матеріали польових досліджень були переінтерпретовані тематичними партіями 232/76 і 232/82 ррна основі щільнісного моделювання і геологічного редукування.

В 1974-75 рр. партією 240/74 в межах штоку проведена електророзвідка МТЗ і КМТЗ з метою визначення можливостей цих модифікацій для вивчення морфології соляних штоків. Спостереження методом МТЗ виконані по трьох профілях субмеридіональної і північно-східної орієнтації. Крок спостережень складав 0,5-1,0 км в межах штоку і 1,5-2 км за межами штоку. Загальна довжина профілів склала 99,5 км, кількість фізичних точок – 93. Дослідження за методикою КМТЗ виконані також по трьох профілях субмеридіональної і північно-західної орієнтації з таким же кроком спостережень, як і в методі МТЗ. Загальна довжина профілів КМТЗ – 43 км, кількість фізичних точок – 57.

За даними щільнісного моделювання Хрестищенський шток являє собою крупне соляне тіло, витягнуте у північно-східному напрямку,