Наприкінці XIX в. відкриття родовищ природного газу носили випадковий характер при буравленні шпар на воду, а пізніше - і на нафту. Відомо, що в 1840 р. при буравленні шпари на воду в районі Астрахані на глибині 112м разом з водою став виділятися газ, що містить сірководень. Сильний специфічний запах сірководню змусив поспішно закрити шпару. Неодноразово спостерігалися газовиділения при буравленні шпар на воду в районах Астрахані, Мелітополя, Саратова, Апшеронськ півострова. У 1906 р. біля м. Саратова при буравленні артезіанського колодязя зайняв газовий смолоскип. Хазяїн хутора купець Мельников побудував скляний і цегельний заводы, використовуючи як паливо природний газ. Швидку і широку популярність завоював природний газ у Північній Америці. Ще в 70-х роках минулого сторіччя там почався промисловий видобуток природного газу і транспортування по трубах на сотні кілометрів до місць споживання. У Росії до революції спеціальними пошуками газових родовищ не займалися, а природний газ добувався в основному разом з нафтою. До початку 30-х років були добре вивчені тільки чотири родовища - Дагестанські Вогні, Мельниковске у Саратовському Заволжжі, Ставропольське і Мелітопольске.

З метою привернути увагу державних органів до природного газу в 1931 р. під головуванням А.Е. Ферсмана і И.М. Губкина Друга Всеросийская газова конференція вперше розглянула питання про широке використання природного газу в побуті і промисловості.

Перший газопровід у СРСР (діаметром 200 мм, довжиною 68 км) був побудований у 1940 -1941 р. у Західній Україні від Дашавского газового родовища до м. Львова.

В роки Великої Вітчизняної війни були відкриті і введені в експлуатацію газові родовища: у 1942 р. Елшано-Курдюмское (поблизу Саратова), у 1943 р. у Куйбишевській і Оренбурзькій областях. Побудовано газопроводи Гтохвистнево - Куйбишев, Вой-Воне - Ухта, Елшанка - Саратов, Бугуруслан - Куйбишев, Курдюм - Кннязевка. Ці газопроводи будувалися з труб діаметром 250 - 300 мм. У 1944 р., коли ще йшла Велика Вітчизняна війна, почалося будівництво магістрального газопроводу Саратов - Москва довжиною 800 км із труб діаметром 325 мм. Будівництво газопроводу було закінчено в 1946 р.

З 50-х років почався швидкий ріст у розвитку вітчизняної газової промисловості. Він зв'язаний з відкриттям і введенням в експлуатацію нових газових і газоконденсатних родовищ на Північному Кавказу ( Кранодарский і Ставропольського краю), у Середній Азії (Газлинске й інші родовища). Для подачі газу до центрів споживання і переробки в цей період був побудований ряд магістральних газопроводів умовним діаметром від 300 до 1000 мм. Для подачі газу з західних регіонів України в центральні промислові райони на початку 50-х років був побудований газопровід Дашава - Київ — Брянськ - Москва з труб діаметром 529 мм. Але особливо бурхливий розвиток будівництво магістральних газопроводів одержує наприкінці 50-х початку 60-х років. Для подачі потоків газу з районів Північного Кавказу була побудована система газопроводів Північний Кавказ - Центр із відгалуженням магістрального газопроводу Серпухов - Петербург, а з газових родовищ Середньої Азії - система газопроводів Бухара - Урал і Середня Азія - Центр. Якщо загальна довжина магістральних газопроводів у 1950 р. складала всего 2300 км, то вже в 1960 р. - 21 тис. км, а в 1970 р. - 67500 км. Це значить, що якщо в першому десятилітті 1950 - 1960 р. у середньому в рік будували 1870 км, те в другому десятилітті вже по 4650 км у рік.

Подальший розвиток газова промисловість одержав після введення в експлуатацію газових і газоконденсатних родовищ у районі Оренбургу і Західного Сибіру. Особливо перспективними виявилися північні райони Тюменської області. У 1953 р. у цьому регіоні було відкрито Березовське газове родовище. У 1965 р. був побудований перший північний газопровід Иргим - Сєров, через який газ Березовського родовища надійшов на промислові підприємства Північного Уралу. Згодом було відкрите газове родовище Ведмеже (Ямало -Ненецький автономний округ). Освоєння цього родовища почалося в травні 1972 р., а вже в 1978 р. була досягнута його проектна потужність. Наступним етапом освоєння газових багатств Західного Сибіру було освоєння могутнього Уренгойського родовища, перші шпари якого вступили в експлуатацію в 1976 р. у даний час Уренгойське родовище вже досягло своєї проектної потужності. Був введений в експлуатацію і ряд інших газових родовищ півночі Тюменської області, почалося освоєння ще більш північного Ямбурзького родовища. Введення в експлуатацію зазначених могутніх родовищ газу вивело Западно - Сибірський нафтогазовий регіон у розряд основних не тільки по видобутку нафти, але і газу.

Для подачі газу в центральні, західні й інші регіони за 1970 гг. були побудовані могутні системи магістральних газопроводів. Так
за 1981 - 1985 р. були побудовані 42 тис. км магістральних газопроводів,
причому частина з них мають діаметр 1420 км і тиск 7,5 МПа. Загальна
довжина магістральних газопроводів у СРСР склала на 1 січня 1985р. 174 тис. км. Основу газотранспортної системи, введеної в
експлуатацію в період 1981 - 1985 р., складає шестиниточна система
газопроводів з Уренгоя в західні і центральні райони СРСР. Кожна
нитка цієї системи має діаметр труб 1420 мм і по ній транспортують
газ під тиском 7,5 Мпа. Серед цих газопроводів велике значення
має експортний газопровід Уренгой - Помары - Ужгород.

У зв'язку з відкриттям і введенням в експлуатацію нових родовищ швидко ріс видобуток