Реферат

Телекомунікації.

1 Поняття телекомунікаційної системи і етапи розвитку телекомунікацій.

ТК - системи віддаленого інформаційного зв’язку.

Телематика - наука про вивчення засобів ТК.

1832 р. - перша ТК система, російський винахідник Шеллінг створив перший електромагнітний телеграф.

1837 р. - азбука Морзе.

1895 р. - Попов. Винахід радіо.

Основні етапи розвитку ТК:

1 - з 1832 р. - створення і розвиток телефону і телеграфу.

2 - з 1895 р. - радіо і телебачення. Етап радіохвильових ТК систем.

3 - з 1957 р. - використання супутників. Етап супутникових ТК систем.

4 - з 1968 р. - поява глобальних комп.мереж. Етап комп’ютерних ТК систем.

5 - з 1980 р. - злиття засобів обчислювальної техніки ті зв’язку - інтегровані ТК системи.

2. Компоненти, функції телекомунікаційних систем.

Телекомунікаційна система – набір сумісних апаратних і програмних засобів, застосовуваних для передачі даних або інформації з одного місця в інше.

Компоненти телекомунікаційної системи:

1)

2)

3)

канали зв'язку можуть будуватися на різних основах:

-

-

-

-

4)

5)

Функції ТС:

1)Передача даних, інформації;

2)Встановлення інтерфейсу між відправником і одержувачем;

3)Відправлення послань по найбільш ефективному шляху;

4)Елементарна обробка даних для забезпечення правильної передачі послань вірному одержувачеві;

5)Редагування послань для вилучення елементарних помилок.

Типи сигналів:

1.Аналоговий – безперервний хвильовий сигнал (наприклад, телефон)

2.Цифровий – дискретний сигнал, передає або 0, або 1.

Цифрові сигнали основа сучасних телекомунікацій. Однак, цифровий сигнал, на відміну від аналогового, ми не можемо передавати на великі відстані, у цьому випадку його перетворюють в аналоговий. Для перетворення цифрового сигналу в аналоговий і навпаки застосовується маленький процесор – модем (модулятор, демодулятор).

Провідне середовище:

Провідним середовищем, як правило, є кабель, хоча існують мережі, що використовують для поширення сигналу радіохвилі та інфрачервоні хвилі.

В кабельних мережах використовують 3 види кабелів: коаксіальний, вита пара та оптоволоконний.

Коаксіальний кабель являє собою двопровідну лінію зв’язку, в якій один провідник (центральний) знаходиться всередині іншого. В якості центрального провідника може використовуватися як одножильний, так і багатожильний мідний провід. Зовнішній провідник виконаний в вигляді циліндра, сплетеного з мідного провода. Центральний і зовнішній провідники розділені ізоляцією. Зовнішня оболонка провода робиться з полівінілхлорида або флуорополімера. Коаксіальній кабель є широкополосним засобом зв’язку, що дає змогу передавати інформацію в широкому частотному діапазоні. Він може використовуватися як для одноканальної, та і багатоканальної передачі. В даний час в локальних мережах переважно використовується одноканальна передача даних. В ЛОМ використовуються коаксіальні кабелі з різним хвильовим опором – від 50 Ом до 120 Ом; перевага надається 50-омному кабелю (наприклад, в мережах Ethernet).

Найчастіше використовуються два вида коаксіального кабеля з хвильовим опором 50 Ом – RG-11 – так званий “товстий” або “жовтий” кабель і RG-58 – «тонкий» кабель. Кабель RG-11 характеризується вищою надійністю та захищеністю від перешкод, однак його вартість значно вища від вартості RG-58, до того ж його важче прокладати.

В наш час на зміну коаксіальному кабелю приходить кабель на базі витих пар провідників. Вита пара являє собою два скручених одножильних або багатожильних мідних провідника. Підвищення рівня технології виготовлення кабеля на базі витихих пар дозволило суттєво покращити електричні параметри цього вида кабеля, наблизивши їх до до відповідних параметрів коаксіального кабеля, а іноді і перевищуючи їх. ВП діляться на екрановані та неекрановані.

Екрановані ВП включають зроблену з фольги екрануючу ізоляцію для захисту від електромагнітних перешкод. ВП повинна мати певне число скруток на 1 м.

Існує декілька типів кабелів із витою парою проводів. Кабелі можуть складатися з чотирьох пар провідників або являти собою жгути з 25 і більше витиих пар, розміщених в загальній пластмасовій оболонці.

Неекрановані провода як правило мають хвильовий опір 100 Ом, а екрановані – 150 Ом.

В рамках кожного типу кабеля розрізняють декілька його категорій. Наприклад, для неекранованого кабеля з 4-х витих пар визначені категорії 3, 4, 5. Основні відмінності в категоріях полягають в частотних характеристиках. Так, неекранований кабель 3 категорії має смугу пропускання 15 МГц, 4 категорії – 20 МГц, 5 категорії – 100 МГц. Підключення робочих станцій до передавального середовища на базі ВП здійснюється за допомогою роз’єму RJ-45.

Найбільш перспективним передавальним середовищем, що забезпечує високу швидкість передачі на значні відстані, є оптоволоконний кабель. В якості середовища передачі в ньому використовується оптичне волокно (світловод), який являє собою тонку скляну нитку товщиною 8,3-100 мк. Сигнал по оптичному волокну може поширюватись в вигляді одного або декількох пучків світла. В першому випадку говорять про одномодовий, в другому – про багатомодовий кабель.

Прозорість оптичного волокна на декілька порядків вища за прозорість звичайного скла. Це дозволяє передавати світловий сигнал на кілометри без суттєвого зниження рівня сигнала. Іншими перевагами оптовлоконного кабеля є несприйнятність до електромагнітних перешкод та високий ступінь захисту інформації від прослуховування. Недоліками є висока вартість кабеля та складність його монтажу.

Характеристика каналів зв'язку:

1) швидкість передачі даних: визначається за допомогою показника біт/сек = число змін стану каналу в секунду.

Для послідовного каналу: біт/сек = бод (baud). зв'язку сигнал йде послідовно, тоді біт у секунду називається БОД. Але БОД у загальному випадку (якщо здійснюється паралельна передача даних) більше, ніж біт у секунду. (Для