Подальше збільшення швидкості руху приводить до зменшення швидкості корозії, внаслідок утворення захисної плівки. При дуже великих швидкостях руху знову спостерігається збільшення швидкості корозії металу, що пояснюється руйнуванням захисної плівки металу.
В агресивних середовищах зі значними концентраціями активних аніонів пасивація не наступає і тому зниження швидкості корозії металів із збільшенням швидкості руху електроліту не спостерігається.
На корозію металу в кислих середовищах, що протікає з водневою деполяризацією, швидкість руху електроліту менше впливає, ніж в нейтральних середовищах [17].
Великий вплив на корозійний процес має наявність в розчині тих чи інших іонів, що сприяють активуванню чи пасивуванню металічних матеріалів. Так, процес активування поверхні хлорид-іонами носить адсорбційний характер. Адсорбовані іони хлору витісняють з поверхні металу кисень[16], що порушує його пасивний стан. Тому активування легше всього пройде там, де кисень менш сильно зв’язаний з поверхнею металу. Активування чи пасивування сплаву повинно залежати від того, які іони адсорбуються поверхнею. При достатній концентрації пасивуючих іонів, котрі легше адсорбуються, ніж іони хлору, останні можуть бути витіснені з поверхні металу, або їх концентрація настільки знижена, що активування металу не пройде. Встановлено, що нітрат-іони (NO3?) сприяють пасивації металів в розчинах хлоридів і призводять до зростання швидкості корозії[4,10,19].
Структура і властивості вуглеводневих сталей визначається вмістом в них вуглецю. Швидкість корозійного руйнування залежить від характеру утворених продуктів корозії, розчинних чи нерозчинних в даному середовищі, тобто типом утвореної оксидної плівки[19].
Так, при більш низьких температурах утворюється оксидна плівка Fe3O4, а при високих – Fe2O3, що прискорює корозійний процес.
Корозія маловуглецевих сталей в розчинах нітратів проходить як в присутності пасивної плівки Fe3O4, так і плівки Fe2O3. Захисна плівка Fe3O4 зменшує здатність до корозії за рахунок блокування тріщин в металі. Утворення плівки Fe2O3 сприяє розтріскуванню сталі.
Зародження тріщин в металі пов’язане з утворенням твердого розчину вуглецю, який і приводить до збільшення швидкості міжкристалітної корозії. Тобто, вуглець, з однієї сторони чинить тормозну дію на корозію, сприяє осадженню магнетита (Fe3O4) на кородуючій поверхні заліза, і з другої сторони – сильно знижує захисні властивості пасивної плівки Fe2O3, і пришвидшує корозію заліза в пасивному стані.
Утворення окисної плівки в нітратному розчині проходить в широкому інтервалі потенціалів згідно реакції:
10Fe + 6NO3- + 3H2O > 5Fe2O3 + 6OH -+ 3N2.
Підвищення вмісту вуглецю в промислових сталях збільшує їх корозійну стійкість в розчинах нітратів. Розвиток міжкристалітної корозії в концентрованих розчинах нітратів кальцію (Ca2+) і амонію (NH4+) пояснюється тим, що границі зерен вуглеводневої сталі залишаються активними в результаті адсорбції на них іонів NO3- [43]. З пониженням вмісту вуглецю в сталі, здатність її до міжкристалітної корозії збільшується. Чисті залізо і сталь, стабілізовані вуглецем і азотом, стійкі до міжкристалітного руйнування, так як чутливість до розтріскування залежить від розприділення і стану вуглецю.
Підвищення стійкості заліза і маловуглецевих сталей в розчинах нітратів проти розтріскування частково обумовлене збільшенням пластичності металу, виділення і росту карбідів. Так, легування низьковуглецевих сталей карбідоутворюючими елементами (хромом, молібденом, алюмінієм і титаном) підвищує їх корозійну стійкість проти розтріскування, тоді як легування марганцем понижує цю стійкість.
Механізм транспасивного розчинення маловуглецевих сталей в розчинах нітратів зводиться до наступного: на початковій стадії цього розчинення поверхня сталі покривається щільною електропровідною плівкою Fe3O4, далі проходить поступове розчинення плівки в результаті міжкристалітної корозії, визваної адсорбуванням аніонів NO3, після розчинення плівки починається розчинення сталі з великою швидкістю.
Корозійна стійкість сталі в розчинах у великій мірі залежить від складу сплаву. Так, чим більший вміст Ni в сталі, тим важче вона піддається піттінговій корозії[12,13]. При дослідженні корозійних властивостей нікелю в розчинах нітратів показано, що у випадку чистого нікелю, нітрати діють як стимулятори піттінгової корозії тільки в присутності хлор-іонів. Здатність до піттінгової корозії сплавів Ni-Co зростає зі збільшенням вмісту кобальту (Со) в сплаві, навіть в розчинах чистих нітратів.
Більший вплив на корозійні властивості сталей має введення в них хрому. Так як хром відноситься до самопасивуючих металів, то при механічному пошкодженні пасивної плівки проходить її самовільне відновлення. На поверхні сталі утворюється захисний шар, нерозчинний в агресивних середовищах азотної кислоти. Якщо окисленість середовища збільшується, то пасивність хромистих сталей зростає до певної межі. При збільшенні концентрації азотної кислоти більше 80% корозія цих сталей посилюється. Хімічна стійкість хромистих сталей особливо покращується при введенні в них більше 10-12% хрому. Чим більше вуглецю в сталі, тим більше хрому затрачається на утворення карбідів[3].
Вивчення корозійної стійкості конструкційних металічних матеріалів (ВТ1-0, Х18Н10Т, Х25Т, Х17Н13М2Т, ОХ21Н6М2Т) в розчинах нітрату амонію (рН=8,3) показало, що сталь Х17Н13М2Т забруднює розчин домішками титану і заліза, а титан частково, в невеликих кількостях, переходить в розчин[14]. Сталі Х18Н10Т, Х25Т і ОХ21Н6М2Т практично не забруднюють розчин нітрату.
Відносно корозійної стійкості сталей Х13 і 1Х18Н10Т в розчинах нітратів (легованих молібденом і хромом), то найбільш широку область піттінгоутворення має сталь Х13 і найбільш вузьку – Х18Н10Т, так як збільшення вмісту хрому сприяє зменшенню потенціалу піттінгоутворення, а сталі, леговані молібденом, підвищують потенціал піттінгоутворення.
Сталі типу 1Х13, 2Х13 і 3Х13 піддаються корозійному розтріскуванню в середовищі нітрату калію при підвищених температурах[7]. При введенні в розчин іонів хлору ці сталі сильно порушуються, даючи різко виражений локальний вид корозії[3,21]. Депасивація хромистих сталей проявляється при наявності в середовищі аніонів-активаторів, які порушують цілісність пасивної плівки і сталь піддається корозії, причому вона носить точковий характер[1,5].
Хромонікелеві сталі типу Х18Н9 і Х18Н10 стійкі в азотній кислоті при концентрації