Однак саме тут, з питань підзвітності і підконтрольності, й виникає найбільше непорозумінь. Справа в тому, що у законодавстві про місцеві державні адміністрації не розмежовуються повноваження на власні і делеговані. Всі вони викладаються як основні галузеві повноваження [7(І)]2[7(І)]20)0). За таких умов важко визначити, яке повноваження місцевої державної адміністрації є її власним, а котре – делегованим.

До позасудових шляхів розв’язання компетенційних спорів належать (за Камко В.М.):

укладення договорів та угод щодо спільної діяльності у відповідних галузях суспільного життя;

утворення спеціальних комісій для узгодження спірних питань;

особисті контакти між керівниками обох ланок влади при розгляді компетенційних спорів.

Одним із основних завдань сьогодення є подальші роздержавлення органів місцевого самоврядування і децентралізація системи державної виконавчої влади. Для досягнення цієї мети в компетенції місцевого самоврядування треба залишити насамперед питання соціального захисту населення, охорони здоров’я і медичного обслуговування, контроль над дитячими закладами для дошкільного віку, допомога органам правопорядку у вигляді дружин, питання комунальної власності і комунального господарства. Всі інші питання мають бути передані до компетенції місцевих державних адміністрацій.

Сьогодні символічність повноважень місцевого самоврядування поряд з недемократичним призначенням на посади голів державних адміністрацій є одною із самих слабких сторін державного устрою України, що послаблює позиції держави у суспільстві.

Досягнення плідної взаємодії обох систем виконавчої влади – державної виконавчої влади і місцевого самоврядування має стати основою для збалансованості загалом системи виконавчої влади на місцях, а така збалансованість, в свою чергу, позитивне вплине на функціонування механізму держави як організаційної основи унітарного державного устрою України [9(ІІІ);28-32]2[9(ІІІ);28-32]21)1).

Визначення фундаменту співіснування двох систем виконавчої влади, чіткого розмежування їх повноважень з метою запровадження відповідальності органів обох систем за свою діяльність насамперед перед народом України має стати одним із факторів для досягнення плідної взаємодії між державною адміністрацією і місцевим самоврядуванням у рамках додержання теорії суспільного місцевого самоврядування (територіальна громада є джерелом і суб’єктом публічної влади, яка не належить державі, є самостійною).

§ 4. Фінансово-економічні основи місцевого самоврядування

Ст. 142 Конституції України визначає принципові засади формування та структуру матеріальних і фінансових основ місцевого самоврядування в Україні. Це зумовлено передусім тим, що ефективне функціонування системи місцевого самоврядування значною мірою залежить не стільки від обсягу повноважень якими наділені територіальні громади та утворені ними органи, скільки від наявності в їх володінні та вільному розпорядженні матеріальних, фінансових та інших ресурсів, необхідних для виконання покладених на них завдань.

Частина перша даної статті містить орієнтовний перелік об’єктів комунальної власності, який деталізується в Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року (розділ ІІІ закону: Матеріальні і фінансові основи місцевого самоврядування). Згідно з ним територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові компанії (товариства), а також пенсійні фонди, частку в майні підприємства, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі і нерухомі об’єкти, визначені відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Первинними суб’єктами комунальної власності виступають відповідні територіальні громади жителів сіл, селищ, міст, районів у містах. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб’єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Підставою для набуття комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб’єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленого законом. Крім того, відповідні ради мають право: вносити пропозиції про передачу або продаж у комунальну власність відповідних територіальних громад підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та інших об’єктів, що належать до державної та інших форм власності, якщо вони мають важливе значення для забезпечення комунально-побутових і соціально-культурних потреб територіальних громад; на переважне придбання приміщень, споруд та інших об’єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення уже згаданих потреб територіальних громад; мати об’єкти комунальної власності за межами відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об’єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об’єктів, що приватизуються, передаються у користування та оренду. При цьому майнові операції з об’єктами права комунальної власності не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правом власності інших суб’єктів. Об’єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб’єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом [2(І)]2[2(І)]22)2).

Комунальна власність на рівні районів та областей не утворюється. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють лише управління об’єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Складової матеріально-фінансової основи місцевого самоврядування є доходи місцевих бюджетів