Місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації, а також громадяни несуть встановлену законом відповідальність перед органами місцевого самоврядування за заподіяну місцевому самоврядуванню шкоду їх діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень.

В практиці місцевого самоврядування розрізняють конституційно-правову і майнову відповідальність органів і посадових осіб самоврядування.

Конституційно-правова відповідальність полягає у застосуванні до органів і посадових осіб місцевого самоврядування різних заходів конституційно-правового впливу з боку компетентних державних органів.

Вищою формою конституційно-правової відповідальності органів і посадових осіб місцевого самоврядування є дострокове припинення їх повноважень у встановленому законом порядку. Чинне законодавство передбачає як обов’язковий (примусовий) порядок дострокового припинення повноважень сільських, селищних, міських рад, а також добровільної відставки сільських, селищних, міських голів.

Місцеві державні адміністрації виявляють факти, які дають підстави для дострокового припинення повноважень органів місцевого самоврядування:

а) якщо депутати сільської, селищної або міської ради протягом одного місяця не можуть не можуть вирішити на сесії питання визначення її структури, створення своїх робочих органів, затвердження їх керівників;

б) якщо сільська, селищна чи міська рада три рази підряд не збирається на сесію у встановленому законом порядку;

в) якщо сільська, селищна чи міська рада систематично порушує Конституцію і закони України.

Майнова або цивільно-правова відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування наступає за їх неправомірні рішення, дії або бездіяльність, якими вони завдають юридичним і фізичним особам матеріальної та моральної шкоди. Ця шкода згідно з чинним законодавством відшкодовується органами і посадовими особами місцевого самоврядування в повному обсязі за рахунок коштів місцевого бюджету. Коли ця шкода обумовлена розумним ризиком, то це одна справа. Інша – коли вона обумовлена некомпетентністю, особистими інтересами депутатів або сільського, селищного чи міського голови. В таких випадках закон має встановлювати регресну відповідальність тих, хто заподіяв необґрунтовану матеріальну і моральну шкоду, яку відшкодовувала територіальна громада.

Депутати і службовці органів місцевого самоврядування, сільський, селищний і міський голови також в межах закону несуть дисциплінарну, адміністративну, фінансову і кримінальну відповідальність. Важливою є і громадсько-політична відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування, яка може виражатися в їх добровільній відставці та саморозпуску.

РОЗДІЛ ІІІ

Проблеми вдосконалення місцевого самоврядування в Україні

§ 1. Основні напрямки вдосконалення правової бази

місцевого самоврядування в Україні

Місцеве самоврядування – це набагато складніше і багатоманітніше соціально-політичне явище, ніж це може видатись при формальному аналізі норм Конституції та законів України, що визначають принципи його функціонування. Саме тому довкола нього традиційно виникали і продовжують виникати перманентні дискусії, у ході яких дістають вияв насамперед спроби визначити його природу та сутність. При цьому нерідко йдеться не про те, чим насправді є місцеве самоврядування, а про те, яким воно повинно бути відповідно до поглядів тих або ж інших дослідників, в основі яких тією чи іншою мірою лежать відповідні економічні, політичні чи інші інтереси.

При подальшому вдосконаленні конституційно-правового статусу місцевого самоврядування в Україні доцільно передбачити право його органів вирішувати питання місцевого значення, що не віднесені до відання органів державної влади чи органів місцевого самоврядування іншого рівня, оскільки в законах не можна передбачити все. Саме такий підхід міститься, зокрема, у федеральному законі Росії “Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації”, відповідно до якого муніципальні утворення мають право приймати до свого відання питання, які хоч і не перелічені у федеративному законі чи законі суб’єкта федерації, але не виключені з їх відання і не віднесені до відання інших муніципальних утворень та органів місцевої влади [6(ІІІ)]2[6(ІІІ)]27)7).

Нині в нашій країні відсутні реальні матеріальні, правові, інституційні, функціональні, кадрові та інші засади місцевого самоврядування. Реально управлінську діяльність на території громади здійснюють лише органи державної влади та їх структурні підрозділи. Органи місцевого самоврядування не володіють необхідними для здійснення своєї діяльності силами і засобами. Практично лише починають створюватись органи самоорганізації населення.

З урахуванням сказаного вище уявляється, що для більш глибокого розвитку, становлення та удосконалення системи місцевого самоврядування необхідне проведення муніципальної реформи.

Надзвичайно важливо передбачити вдосконалення законодавства, пов’язаного із вказаними питаннями, а також організації взаємодії суб’єктів місцевого самоврядування з відповідними органами державної влади.

Потрібно всіма можливими шляхами і засобами формувати територіальну громаду, оскільки вона є головним суб’єктом місцевого самоврядування, що очолює його систему. Проте, як підкреслюється у вітчизняній літературі, територіальних громад до цього часу у нас не має, є лише сукупність тих, хто мешкає на певній території. Справжня територіальна громада виникає тоді, коли така сукупність починає жити як справжня сім’я, що бачить і знає свій інтерес. У майбутньому законодавстві з питань місцевого самоврядування треба чітко врегулювати права, обв’язки, відповідальність та механізм функціонування територіальної громади, передбачити порядок формування нею її представницьких органів та їх відповідальність перед цією громадою.

Існує також нагальна необхідність у посиленні регламентації процесу здійснення територіальною громадою своїх повноважень у формах безпосередньої демократії та через органи самоорганізації населення.

В удосконаленні діяльності органів місцевого самоврядування важливу роль відіграють їх акти, які згідно ст. 144 Конституції України є обов’язковими до виконання на відповідній території. Особливо місце серед них займають статути