На наш погляд, розробка і прийняття законів про територіальні громади та їх об’єднання, про територіальний устрій України, про органи місцевого самоврядування, про комунальну власність, про місцеві ініціативи, слухання та інші форми волевиявлення населення, про планування територій можуть посилити роль і місце місцевого самоврядування в системі народовладдя як справжньої основи громадського суспільства. Ми підтримуємо думку, що в майбутньому законодавчі акти, які регулюють питання місцевого самоврядування, мають бути об’єднані в комунальний кодекс України.

Болюча проблема постала в Україні щодо оптимального розмежування функцій органів місцевого самоврядування та органів державної виконавчої влади, яке можливе шляхом чіткого визначення в законодавстві об’єктів локальної діяльності цих органів. Саме чітке розмежування інтересу держави локальним інтересам автоматично призведе до структуризації та розмежування компетенцій органів самоврядування і держави, виключення з практики їх функціонування та взаємодії подвійності, дублювання й колізій компетенційних повноважень. Крім того першочерговим завданням законодавця є вирішення питань щодо форм власності, а саме: органи державної виконавчої влади мають володіти, користуватися та розпоряджатися майном, яке є державною власністю, а органи самоврядування повинні мати всі права щодо комунальної.

Удосконалюючи розподіл функцій органів місцевого самоврядування та органів державної виконавчої влади, потрібно виходити з того, що основним призначенням місцевих державних адміністрацій є забезпечення виконання Конституції та законів України на відповідній території та здійснення контрольно-наглядових повноважень за дотриманням органами самоврядування чинного законодавства.

Такий контроль слід обмежувати лише перевіркою їх рішень.

Місцеве самоврядування являє собою рівень політичної участі у вирішенні питань, що найбільш наближені до громадянина. Все, що можна вирішити на місцях, не повинно передаватися на вищий рівень влади. При цьому відповідальність органів самоврядування має визначатися з врахуванням економічних, фінансових та інших можливостей [10(ІІІ); 20-25]2[10(ІІІ); 20-25]29)9).

Одним із найбільш конфліктних питань у процесі здійснення муніципальної реформи стало визначення статусу сільських, селищних, міських голів міститься у статтях 42, 59 і 79 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”. Проте він є рамковим. У його межах урегулювання усіх аспектів діяльності сільських, селищних, міських голів неможливе. Тому в механізмі визначення розглядуваного статусу є багато прогалин.

Необхідність якнайшвидше і по можливості оптимальніше визначити статус сільських, селищних, міських голів є нагальною з кількох причин:

виникла потреба у розмежуванні статусу депутатів та голів відповідних місцевих рад;

відсутність закону, який би визначив статус названих голів, дається взнаки під час проведення парламентських і президентських виборчих компаній;

ще й досі не припиняються намагання нівелювати статус сільського, селищного, міського голови та відповідно на місцевому рівні єдину вертикаль влади [3(ІІІ)]3[3(ІІІ)]30)0).

Наявність іманентних ознак виконавчої влади у змісті місцевого самоврядування наочно підтверджує необхідність поширення на цю сферу завдань адміністративної реформи. Це, до речі, передбачено Конституцією адміністративної реформи в розділі IV “Територіальний устрій та система місцевого самоврядування”.

Існуюча організація територіального устрою та системи місцевого самоврядування має такі недоліки, що істотно впливають на ефективність управлінської діяльності:

регіональний і місцевий рівень управління склався відповідно до системи адміністративно-територіального устрою України, яка була запроваджена на початку 30-х років в інтересах централізованого партійно-бюрократичного управління. У зв’язку з цим значна частина самоврядних територіальних одиниць (зокрема сіл, селищ, міст районного значення) сьогодні позбавлена необхідних фінансових та економічних ресурсів;

із конституційним визначенням суб’єкта місцевого самоврядування – територіальної громади – не узгоджена система адміністративно-територіальних одиниць: у межах адміністративних кордонів одних населених пунктів передбачені інші населені пункти, територіальні громади яких виступають згідно з Конституцією України самостійним суб’єктом місцевого самоврядування. У зв’язку з цим виникає проблема розмежування самоврядних прав різних територіальних громад, що співіснують в межах однієї адміністративно-територіальної одиниці;

на обласному і районному рівні управління, де функціонують одночасно органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, через відсутність належної правової бази щодо розмежування повноважень цих органів виникає небезпека конкуренції їх компетенцій;

не сформована належна фінансово-економічна база органів місцевого самоврядування, яка дала їм змогу надавати повноцінні громадські послуги.

Організаційний аспект адміністративної реформи передбачає формування комунальних об’єднань територіальних громад – нових суб’єктів місцевого самоврядування, становлення інституту служби в органах місцевого самоврядування (муніципальної служби), у творення на базі Асоціації міст України Всеукраїнського громадського об’єднання органів місцевого самоврядування [13(ІІІ);24]3[13(ІІІ);24]31)1).

З метою реалізації положень Конституції України та Європейської хартії про місцеве самоврядування і переходу до методів правового, організаційно-методичного і фінансового впливу на формування системи місцевого самоврядування розроблена концепція національної програми муніципальної реформи в Україні [14(ІІІ)]3[14(ІІІ)]32)2). Цілями такої програми є забезпечення становлення і розвитку самоврядування місцевих громад, підвищення ефективності управління на місцях та на державному рівні, розвиток сіл, селищ, міст і територій.

Для досягнення цього необхідно вирішити такі основні завдання:

об’єднати, адаптувати і гармонізувати муніципальні перетворення з іншими структурними складовими процесу реформування українського суспільства;

створити необхідні умови для процесу муніципальних перетворень і формування розвиненої системи місцевого самоврядування, зокрема:

а) розробити механізм комплексного політико-правового та організаційного забезпечення розвитку місцевого самоврядування, проведення муніципальної реформи;

б) встановити форми взаємодії органів місцевого самоврядування, основані на принципах, сформульованих в Конституції України;

в) створити механізм реалізації економічних (фінансових, майнових, ресурсних) прав місцевого самоврядування, гарантованих Конституцією України.

§ 2. Проблеми вдосконалення матеріально-фінансових основ

місцевого самоврядування в Україні

Питання недостатності фінансування повноважень органів місцевого самоврядування насправді є досить проблематичним, оскільки досить часто воно уже носить не суто економічний характер, а можна говорити про його політичний