Ідеї самоврядування набули великої популярності у 60-і – 70-і р.р. ХІХ століття завдяки поширенню анархістського вчення М. Бакуніна. Бакунін вважав, що свободу необхідно розглядати і як мету, і як засіб прогресу. Паризька Комуна є прикладом дійсно реального самоврядування населення.

Місцеве самоврядування періоду третьої республіки у Франції здійснювалось на основі адміністративно-територіального поділу на департаменти, округи і комуни. Генеральні ради у департаментах були органами самоврядування, а виборний мер був органом виконавчим. У комунах органом самоврядування була муніципальна рада, яка обирала мера. Префект, який призначався центральною владою, міг призупиняти або опрестувати рішення генеральної ради департаменту. Стосовно ж муніципальних рад, то їх рішення мали бути попередньо затвердженні префектом, за виключенням деяких з них. Префект міг тимчасово усунути мера з посади, а остаточно він міг бути усунутий з посади президентом республіки.

Місцеве самоврядування Франції новітнього періоду, а також сучасна самоврядівська система майже не змінились від часів третьої республіки. Єдине, що за режиму четвертої республіки у Франції (1940-1958 р.р.) змінилась структура вищих органів державної влади, і при їх виборному формуванні до складу виборчих колегій входили генеральні та муніципальні радники і депутати Національних зборів від департаменту.

Слід наголосити на тому, що системи місцевого самоврядування сучасної України і Франції побудовані на спільних принципах, однакових демократичних засадах, що вкотре засвідчує всесторонню світову інтеграцію України [18(ІІ)]2[18(ІІ)]2)).

У феодальній Англії елементи місцевого самоврядування спостерігаємо у ІХ столітті, коли жителі або ж їхні представники адміністративних одиниць вирішували певні питання місцевого значення. Так, жителі села з’ясовували питання сівозміну, випасу тварин, сотні – розкладка податей між селами, укладення угод, графства – розкладка податей між сотнями, питання оборони. Налагоджена ж система місцевого самоврядування в Англії виникла в період станово-представницької монархії. Управління на місцях зосереджувалось у графствах. Тут періодично скликалися збори за участю священика і землеволодільців. Вищою посадовою особою у графстві був шериф. Таке ж самоврядування існувало і в містах, на чолі яких стояли обрані мери.

Абсолютизм ознаменувався новим територіальним поділом та системою управління. Нижчою адміністративною одиницею Англії був приход. Його очолював наставник та два його помічники – старости. Всі питання, важливі для життя прихожан, зокрема податки, ремонт доріг вирішувались на їхніх зборах.

Період буржуазної держави Англії ознаменований різким загостренням протиріч між станами. Країна перебуває на режимі військового стану. Місцеве управління концентрується в руках генералів армій, що стоять на чолі одинадцяти округів. Майже через століття актами 1732 року та 1745 року місцеве управління передано мировим суддям.

У новітній період Великобританія залишилась найбільшою колоніальною державою. Представником короля у домініоні є генерал-губернатор. Уряд домініону безпосередньо зноситься з імперським урядом. Дипломатичне представництво у домініонах здійснювали високі комісари. Стосовно ж колоній, протекторатів і підмандатних територій, то вони отримали повну незалежність після другої світової війни.

Таким чином, сучасна система місцевого самоврядування З’єднаного королівства Великобританії і Північної Ірландії являє собою вдале поєднання самоврядівського досвіду періоду феодальної держави і абсолютизму з використанням елементів новітньої доби. І тим не менше, Великобританія вважається однією з найстабільніших і найрозвинутіших країн світу, де права як окремої людини, так і громадського колективу, враховані і забезпечені повною мірою.

Розгляд децентралізації державної влади у Німеччині, як і в попередніх, нами розглянутих країнах, розпочнемо із доби феодалізму. На той час Німеччина являла собою поєднання окремих князівств, що користувалися певною самостійністю. У князівських землях існували збори місцевих чинів– станові представництва духовенства, дворянства і міщан. У деяких землях на таких зборах зустрічаються і представники вільного селянства. На специфічних принципах і нормах розвивали свою самостійність німецькі міста, особливо йдеться про правомочності міських жителів із “здоровим глуздом”.

Німеччина пізніше за інші країни вступила на шлях капіталістичного розвитку. За реформами Гарденберга у містах вводилося самоврядування, покладено початок свободи торгівлі і промисловості. Органами місцевого самоврядування у містах були муніципальні ради. Компетенція цих органів зводилась до управління місцевим фінансовим господарством. У адміністративному відношенні країна поділена на провінції, області і округи. Обсяг та міра владних повноважень цих адміністративних утворень залежали від їхнього положення в адміністративно-територіальній ієрархії [16(ІІ)]3[16(ІІ)]3)).

Після першої світової війни Німеччина перебувала у напруженій політичній ситуації. На початку лютого 1919 року у Веймарі розпочали роботу Установчі збори. Ними ж була розроблена Веймарська конституція. Передбачалось, що кожна німецька земля буде наділена самоуправлінськими повноваженнями. Таки повноваження мали здійснювати уряди земель. Також німецькі землі користувалися правом представництва у загальноімперському рейхстазі. Члени урядів земель як їхні представники були наділені різною кількістю голосів, котра залежала від розміру і кількості жителів такої землі.

Специфічним у політичній історії Німеччини є прихід фашистів до влади. Він ознаменувався повним знищенням автономії земель і встановленням суворої централізації у державному устрої.

Тільки після об’єднання ФРН і НДР у єдину державу настав справді переворотний період у розвиткові місцевого самоврядування у Німеччині, бо були відновлені у своїх правах окремі землі, а кожна адміністративна структура отримала змогу не лише повніше враховувати місцеві інтереси, а й впливати на хід справ у загальнодержавному масштабі.

Окремо варто звернути увагу на розвиток місцевого самоврядування і ідеї самоуправління у Сполучених Штатах Америки, оскільки їхнє становлення як держави загалом, так і зокрема самоорганізації населення припадає на більш пізній період, близький до сучасності, а також мусимо констатувати той факт, що демократичні принципи і традиції цієї країни є загальноприйнятими у світі.

США, як відомо, являли собою групу колоній, серед яких у