до загальної кількості користувачів у світі вона складає менше 0,1% або, точніше, 0,065%. Але в середньому за кожні шість місяців кількість користувачів збільшується в 1,67 раза, що вище середніх темпів зростання у світі в цілому. Зараз мають місце такі прогнозні коефіцієнти росту кількості українських користувачів Інтернетом: 2002 р. – 1,5; 2003 р. – 1,5; 2004 р. – 1,4; 2005 р. – 1,4. Необхідно зазначити, що скільки існує та розвивається вітчизняний сегмент Інтернету, впадає в око один не дуже приємний факт – складається враження, що “існує та розвивається” він тільки у Києві. В інші регіони протягнено лише невеличкі джерела виділених каналів від крупних київських провайдерів. Але не слід забувати, що перші виділені канали, наприклад, з’явились не в Києві, а в Харкові, що помітна частина найкращих інформаційних ресурсів України знаходиться не тільки у Києві, але й в Одесі, Донецьку, Дніпропетровську.
Щодо сегмента електрозв’язку, то рівень телефонізації в Україні на сьогодні у два рази нижчий, ніж у країнах Центральної та Західної Європи. Із загальної кількості діючих у телефонній мережі АТС 21,1% належать електронним та квазіелектронним, решта – морально застарілим аналоговим. Щільність телефонного зв’язку, як вже зазначалося, становить близько 20,1 телефонів на 100 осіб. Кількість основних телефонних номерів складає в Україні близько 9 млн., з яких 86,6% встановлено у міських телефонних мережах, 13,4% - у сільських. Подальша телефонізація населених пунктів з низьким показником кількості телефонних номерів через низьку платоспроможність у таких регіонах триває повільно – в цілому по країні показники телефонізації зростають за рахунок, знову ж таки, Києва та інших великих міст.
Взагалі, характерною особливістю української телекомунікаційної галузі є значне відставання за часом по застосуванню нових технологій між Києвом та іншими регіонами країни. Наприклад, мобільний зв’язок у Харкові з’явився через 2-3 роки після його появи у Києві, а в деяких великих містах з населенням в 25 і більше тис. людей він відсутній і досі. Мобільним зв’язком покрито усього біля 25% території України.
Слід зазначити також, що ринок телекомунікацій в Україні характеризується високим рівнем монополізму. “Укртелеком”, “Утел”, UМС, “Укрпошта” – їх сумарна частка у структурі даних послуг становить 90 %. Як вважає Інтернет Асоціація України, зараз практично всі недержавні учасники телекомунікаційного ринку у тій чи іншій мірі потерпають від монопольного становища ВАТ “Укртелком”.
Для світового телекомунікаційного ринку характерні процеси інтеграції та глобалізації, тому що в цілому світовий ринок стає все більш інтегрованим. А Україна, нажаль, часто не може налагодити роумінг у масштабах країни. Україна повинна мати стратегічних партнерів. Ці партнери повинні бути у Європі, Америці, Азії. Бажаним для України є входження до одного з глобальних об’єднань.
Проблемою розвитку телекомунікацій в Україні також є наявність близько 70% аналогових АТС від їхньої загальної кількості. На модернізацію вітчизняних комунікацій потрібно близько 19 млрд. дол. В Україні капітальні інвестиції в розвиток телекомунікацій складають лише 0,3% ВВП. Для порівняння, у Німеччині – 4,8%, у Франції – 3,1%.
Отже, як бачимо, стан галузі телекомунікацій України особливо не вражає, але оскільки, як було зазначено раніше, розвиток телекомунікацій має величезну роль у загальному економічному розвитку країни, то як урядовим, так і неурядовим організаціям необхідно вживати усіх можливих заходів щодо сприяння такому розвитку, зокрема, аби підвищити конкурентоспроможність України в цій галузі.
4. Пропозиції до розв’язання проблеми
Пропозицій до розв’язання проблеми, взагалі-то, може бути багато, але ми розглянемо саме такі, які є прийнятними для тих умов, що склалися на українському ринку телекомунікацій. Це такі пропозиції:
Підвищити технологічний рівень галузі.
Усунути монополію на ринку.
Створити належне законодавче підгрунтя функціонування галузі.
Підвищити рівень телефонізації по всій території країни.
Створити сприятливий інвестиційний клімат для залучення іноземних інвестицій у галузь.
Виділяти належні кошти на наукові дослідження всередині галузі.
5. Обгрунтування пропозицій та вибір альтернатив
На мою думку, щоб галузь телекомунікацій України дійсно вийшла на належний рівень конкурентоспроможності, необхідно втілювати в життя усі вищезазначені пропозиції у комплексі. А як це буде відбуватися, залежить вже, насамперед, від політики держави, а також, від діяльності тих організацій, які мають безпосереднє відношення до галузі.
Щодо технологічного розвитку галузі, то, взагалі, можна запропонувати дві альтернативи розвитку. Перша: застосовувати більш дешеві, але й більш застарілі технології – виграш у кількості, програш в якості. Друга: брати більш дорогі, але й сучасніші технології. Значно виграємо у якості, але програємо у кількості. Необхідний розумний компроміс. Тут важливим є мистецтво регулюючого органу, його бачення і передбачення.
На жаль, до теперішнього часу в Україні не існує оптимальної нормативної бази, котра б регулювала відносини у сфері телекомунікацій та інформаційних технологій, а, як відомо, без належного законодавчого підґрунтя жодна галузь економіки не може ефективно функціонувати та розвиватися. Отже, основним завданням уряду на сьогодні є створення такої законодавчої бази, яка б сприяла розвитку галузі.
Дуже важливою є роль науки. Зараз вона щодо телекомунікацій, на жаль, у катастрофічному стані. Зв’язок державі виділяє приблизно 50 млн.грн. щороку на науку, програма в цьому році складена на 8,9 млн.грн., видали грошей усього на три угоди. На Заході, наприклад, на науку виділяється близько 2-2,5%, а в Японії – 4%, бо телекомунікації – наукомістка галузь.
6. Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями
Розглянемо для початку заходи щодо розвитку телекомунікацій, здійснювані урядом країни та іншими урядовими організаціями.
Протягом 1999 – 2001 років Верховною Радою України було розглянуто та ухвалено такі важливі закони, як