“Про особливості приватизації ВАТ «Укртелеком»”, “Про поштовий зв’язок”, “Про радіочастотний ресурс”. Ціла низка подібних законів роками перебувала в парламенті на розгляді, але Держкомзв’язку України спромігся забезпечити успішне їх затвердження. Також Держкомітет розробив законопроекти “Про телекомунікації”, “Про електронний цифровий підпис”, “Про електронний документ”.
Найважливішим, звісно, є проект закону “Про телекомунікації”, який повинен стати своєрідною “конституцією” у сфері телекомунікацій та інформаційних технологій. Готуючи такий важливий закон, спеціалісти Держкомзв’язку провели цілу низку “круглих столів” та обговорень, врахували думки зарубіжних та вітчизняних експертів, потенціальних та діючих інвесторів, спеціалістів міжнародних фінансових організацій і т.п. Нещодавно проект закону було подано на розгляд до Верховної Ради. Він пропонує законодавчим шляхом врегулювати питання ведення діяльності у сфері телекомунікацій в країні, ліцензування телекомунікаційної діяльності та визначити права та обов’язки операторів зв’язку.
Щодо ліцензування, то тут слід зазначити, що, за думкою експертів Деркомзв’язку, одним з найбільш дієвих важелів регулювання є саме ліцензування підприємницької діяльності операторів з врахуванням особливостей сфери діяльності. Закон України “Про ліцензування деяких видів господарської діяльності”, який вступив у силу з вересня минулого року, не враховує особливостей діяльності у галузі зв’язку і навіть прямо забороняє враховувати їх в інших законах. Вивчення міжнародного досвіду з законодавчого регулювання діяльності у сфері зв’язку (законів про телекомунікації Німеччини, Франції, Польщі, Росії та ін.) засвідчує, що політика ліцензування у сфері зв’язку законодавчо визначається окремими законами про регулювання саме в цій досить специфічній галузі. Тому лише підтримка та ухвалення законопроекту “Про телекомунікації”, який передбачає особливості ліцензування діяльності у сфері зв’язку, можуть розв’язати проблему.
Щодо дій неурядових організацій у напрямку розвитку галузі телекомунікацій, слід відмітити особливий внесок у цей розвиток найбільшого в Україні оператора з надання послуг зв’язку ВАТ “Укртелекому”. Для успішного розвитку будь-яких систем зв’язку необхідно забезпечити створення потужної транспортної системи на основі оптико-волоконних ліній, які повинні доповнюватися радіорелейними та супутниковими лініями. Без її формування, в тому числі на рівні зони (області) та на рівні найбільших міст, неможливо ефективно розвивати інші мережі зв’язку. Над створенням саме такої системи і працює зараз “Укртелеком”.
В останні роки “Укртелеком” вже здійснив перші кроки щодо побудови транспортної мережі, заснованої на технологіях АТМ, Frame Relay та IP. На базі цієї мережі багатофункціонального використання вже будується корпоративна мережа, мережа Інтернет та мережа Frame Relay “Укртелекому”. Ця мережа допоможе “Укртелекому” перевести надання послуг зв’язку на принципово новий технологічний рівень без погіршення якості та розширити можливості впровадження широкого переліку послуг у перспективі.
Для подальшого успішного просування у напрямку підвищення технологічного рівня у галузі телекомунікацій необхідно також вирішити низку складних питань, що стосуються шляхів забезпечення взаємодії існуючих мереж у вітчизяних телекомунікаціях. Тут явно виділяються декілька основних проблем. Щодо технічного аспекту їх розв’язання, то Укртелеком, поряд з іншими організаціями та установами, спрямовує зусилля на здійснення таких заходів:*
розробка і стандартизація нових універсальних протоколів, сумісних зі світовими стандартами, із врахуванням питання взаємодії з існуючою аналого-цифровою мережею електрозв’язку;*
вирішення ряду принципових мережевих питань, таких як нумерація на мультисерівсних мережах, сигналізація в них для різноманітних служб, забезпечення динамічного керування всіма ресурсами мережі;*
розробка та реалізація інтерфейсів мереж нового типу з традиційними мережами та службами електрозв’язку;*
розробка і масове впровадження сучасних недорогих методів доведення сигналів різнорідних служб електрозв’язку до багатофункціональних кінцевих терміналів користувачів з урахуванням географічних та демографічних особливостей країни.
7. Необхідні ресурси та умови
Якщо проаналізувати необхідні умови для подальшого успішного розвитку телекомунікацій, то можна прийти до висновку, що такі умови взагалі-то наявні на теренах нашої держави. Це:
1. Досить висока ємність ринку – 49 млн. чоловік.
2. Низький рівень телекомунікацій – отже, досить низьке насичення ринку телекомунікаційних послуг.
3. Транзитне положення країни на основних комунікаціях з Європи в Азію, висока інтенсивність зовнішніх товарних, фінансових, транспортних, людських потоків.
4. Високий рівень освіченості населення: за кількістю осіб з вищою освітою на 1000 мешканців України – серед перших 20 країн світу.
5. Високий рівень урбанізації – більше 70% населення України мешкає у містах, та значне розкидання великих міських центрів та агломератів по території країни.
6. Культурна та споживча орієнтація значної частини населення на європейські стандарти та умови життя внаслідок високої інтенсивності культурного, міграційного та господарського обміну з країнами Західної Європи, де рівень телекомунікацій значно вищий, ніж в Україні.
7. Досить високий рівень розвитку організацій та установ сфер громадського життя та тих галузей, які є найбільш інтенсивними споживачами телекомунікаційних послуг, в першу чергу, фінансової сфери та сфери державного правління. Однак їх гіпертрофоване розширення, особливо останньої, в Україні різко контрастує із занепадом в інших сферах громадської діяльності, особливо в науці та виробництві.
Однак розвиток телекомунікацій в Україні суттєво гальмується, що у свою чергу гальмує розвиток інших перспективних галузей економіки. Основним негативним фактором є дуже низький рівень життя населення . Рівень грошових доходів приблизно 50% населення України достатній лише для задоволення елементарних потреб. Існує і подальша тенденція зниження рівня та якості життя, що є основною причиною відмови населення від цілого спектра телекомунікаційних послуг з причини їх відносної дороговизни для бідної категорії громадян. Собівартість введення одного телефонного номера у сільській місцевості складає понад 1000 дол., тобто телефонізація сільської місцевості є збитковою, оскільки трафік сільських абонентів через їхнє, зазвичай, дуже низьке матеріальне становище невисокий.
Висновки
У даній роботі було здійснено спробу дослідити реальний стан галузі телекомунікацій в Україні, позитивні та негативні фактори, що визначають розвиток
