Недостатня твердість цементуючої речовини і абразивного матеріалу, що створює необхідність частої насічки каменя, яка викликає зміну якості маси.

Малий строк служби каменів ( 2 – 3 місяці ) внаслідок чого часті зупинки дефібрера для зміни каменів.

Наявність на поверхні дрібних тріщин, які викликають утворення вибоїн і сколів, які прискорюють зношування каменя.

Велика тривалість виготовлення і витримки ( 8 –

12 місяців ) .

Можливість встановити дефект в камені тільки через 8 – 12 місяців після їх виготовлення, в процесі експлуатації.

Необхідність створювати спеціальні умови зберігання і транспортування .

Ці недоліки в значній мірі усунені в керамічних дефібрерних каменях .

Керамічні дефібрерні камені .

Характерною відмінністю керамічних каменів є висока пористість, термостійкість і кислотостійкість.

Пориста структура каменів забезпечує одержання однорідної деревної маси і підтримання рівномірної продуктивності дефібрера ( менше насічок ). Абразивним матеріалом в керамічних каменях слугують абразиви, як природного походження ( корунд – Al2O3 ) так і штучні ( карбід кремнію – SiC ( карборунд ) та електрокорунд – Al2O3 – кристалічна форма ) .

Дефібруючі властивості корунда та електрокорунда, як правило, залежать від відсотку в них кристалічного оксиду алюмінію.

Кращі сорти природного корунда ( Семиз – Бугу ) містять 80 – 95% оксиду алюмінію.

Електрокорунд ( який виплавляється в електропечах з бокситу або глинозему ) поділяються в залежності від складу Al2O3 на два основних види

Електрокорунд білий – карракс не менше 96 – 99% Al2O3 .

Електрокорунд нормальний – алунд не менше 86 – 91% Al2O3 .

Карбід кремнію – карборунд є хімічною сполукою кремнію з вуглецем SiC . Одержують прожарюванням і сплавленням кварцового піску SiO2 та коксу в електропечах при високих температурах ( близько 2000 С ). Він буває двох видів:

зелений карборунд містить SiC не менше 97% .

чорний карборунд мітить SiC не менше 95% .

Твердість електрокорунда і карборунда значно вище твердості кварцевого піску.

Твердість кварцевого піску за шкалою Мооса = 7, а твердість електрокорунда - 9 .

Керамічні дефібрерні камені, як і кварцево – цементні складаються з залізобетонного сердечника і робочого шару. Робочий шар складається з окремих сегментів. Сегменти виготовляються з абразивного матеріалу і керамічної зв`язки. Камінь складається з двох крайніх і шести середніх поясів – сегментів. Для каменя 1500 мм необхідно 160 сегментів, з яких 40 – крайніх і 120 середніх.

Перевагами керамічних каменів є :

можливість досягання однорідної структури каменя при виготовленні сегментів, а отже одержання більш однорідної за якістю маси .

можливість швидко вводити камінь в експлуатацію на відміну від кварцово – цементних каменів ( 8 – 12 місяців ) .

більш тривалий строк служби 18 місяців, замість 2 – 3 місяців кварцево – цементних .

рідше проводиться насікання ( 1 раз за добу замість 10 – 12 разів ), краща маса, менше забруднень.

велика міцність і термічна стійкість ( окружна швидкість до 25 –

30 м/сек. )

Кріплення каменя на валу дефібрера

Камінь кріпиться на дефібрерному валу двома шайбами з литої сталі. На валу є дві протилежно направлені гвинтові нарізки ( права і ліва різьба ), на які шайби нагвинчуються так, що при обертанні каменя вони сильніше затягуються ( принцип самозатягування шайб під час роботи ). Діаметр кожної шайби для надійності кріплення складає як правило 0.75 діаметра каменя.

Шайби повинні бути установлені строго перпендикулярно до бокових поверхонь каменя, без перекосів, щоб тиск у торцях каменя розподілявся рівномірно по всій площі дотику шайб з каменем. Вал і шайби повинні бути так сполучені з каменем, щоб після зношування робочого шару їх можна було легко і швидко звільнити від каменю.

Насікання каменя

Для дефібрування кращим є такий камінь, у якого цементуюча речовина дещо м`якша абразивного матеріалу ( кварцових зерен ). За таких умов під час дефібрування буде мати місце самонасікання каменя, тобто цементуюча речовина, стираючиcь швидше абразивного матеріалу, буде випадати, оголюючи кварцеві зерна.

На практиці часто виходить так, що кварцові зерна і цементуюча речовина стираються одночасно. З плином часу зерна притуплюються, зашліфовуються, і поверхня каменя стає гладенькою. Це викликає зниження продуктивності дефібрера і підвищення жирності маси, яка виробляється. Для підтримання на дефібрерах потрібного режиму, необхідної продуктив- ності і збереження якості маси періодично проводиться насікання каменя. При цьому усувається зношений шар каменя і оголюється свіжий шар кварцевих зерен. Крім цього при насіканні каменя на його поверхні утворюються невеликі борозенки ( глибиною 0.4 – 0.8 мм ), в яких волокна захищаються від повторного стирання і подрібнення. Насікання каменя проводиться шарошками.

Шарошкою є сталевий циліндричний ролик з нарізаними на його поверхні зубцями. В залежності від характеру нарізки поверхні, шарошки бувають прямі, гвинтові, спіральні, шиповидні ( пірамідальні ) та голчаті. По числу зубців на 1 погонний дюйм ( 25.4 мм ) шарошки поділяються за номерами. Чим більше зубців на 1 погонний дюйм, тим вище номер шарошки. Як правило застосовують шарошки від № 3 до № 14. Найбільше застосування одержали спіральні шарошки, потім пірамідальні та голчаті. При застосуванні гвинтових шарошок одержують коротковолокнисту масу, у випадку прямих – довговолокнисту, але грубу. Спіральна шарошка займає середнє положення по розміщенню виступів та дозволяє одержати масу потрібної якості. Пірамідальна та голчаста шарошки входячи між зерна каменя