Також саме єгиптянам належить звичай ділити добу на 24 години, згодом вони встановили, що рік триває 365 днів. Давні єгиптяни уявляли собі Землю у вигляді великої прямокутної долини, що простяглася з півночі на південь. Посередині долини начебто тече Ніл. Оточують долину гори, там тече Небесний Ніл, по якому плаває човен бога Сонця. А плоске залізне небо тримається на чотирьох стовпах. До нього підвішені зірки невидимими нитками.

Д а в н і й К и т а й. Одним з осередків давньої культури був Китай. Тут також вирішувалось багато питань стосовно астрономії. Китайці ретельно слідкували за всіма змінами у небі. Так, першим точно визначеним соняч-ним затемненням є затемнення 6 вересня 776 році до н.е. Пізніше, протягом 242 років, їх у Китаї було зафіксовано 37. Також велися записи що до комет та сонячних плям, та все це у 213 році до н.е. було втрачено через необачність одного з імператорів.

Ретельно слідкували китайські астрономи і за Місяцем. Вони встановили, що синодичний місяць (проміжок між двома послідовними фазами Місяця) триває 29,5 діб.

Д а в н і й В а в и л о н. Відомо що у Вавилоні ще 750 років тому був створений підручник з астрономії “Мул апін”, у якому був список всіх відомих на той час зірок, відомості про планети, Місяць, пори року.

Що стосується уявлень про будову Всесвіту, то вавілоняни мали дві основні моделі будови світу. Згідно з першою, Земля має вигляд круглого острова, що плаває у світовому океані. Небо – порожньотіла полусфера із каменя, що опирається на земну поверхню з прикріпленими до нього зірками та планетами. Воно відокремлює “нижні” води (тобто океан) та “верхні” води (дощові). Сонце вранці сходить на небо через Східні ворота, здійснює свою подорож тривалістю в день, а ввечері через Західні ворота спускається під Землю.

Небо складається з 2-х “поверхів”, де живуть боги. По аналогії, земля складається з 3-х “поверхів”: на верхньому жили люди, на середньому – бог Еа, та царство мертвих – на найнижчому.

Згідно із другою моделлю Світу, “верхня”, північна частина Землі має вигляд гігантської піраміди із сьома сходами, вершина ж її знаходиться у хмарах. “Нижня”, південна частина Землі має такий самий, але перевернутий вигляд. У “верхній” частині мешкають живі, а у “нижній” – мертві люди. Обоє пірамід розмежовуються чотирма морями га навкруги них знаходяться сім концентричних сфер (небес), кожною з яких володіє один із богів у такій послідовності: Сін, Шамаш, Набу, Іштар, Мардук та Німіб. Планета, кожна з яких мала таким чином свого правителя, знаходилася саме на цих сферах. Після планет іде сфера нерухомих зірок, що опоясана Зодіаком (пояс із 12 палаців).

Д а в н я І н д і я. Від давньоіндійських астрономів лишилося дуже мало праць. Проте гіпотез про будову Світу від індійців ми маємо чимало. Одна з найпопулярніших гіпотез була така: земну півсферу підтримують 4 слони, що стоять на великій черепасі.

Інша гіпотеза була дуже схожою з уявленнями персів та деяких інших народів Сходу про будову Світу. Згідно з нею, першоосновою з усіх речей була вода, якою був заповнений весь світовий простір. Через деякий час вода захвилювалася та почала пінитися. З цієї піни з'явилося яйце, що розкололося, та з нього вийшов бог Брахма. Одна з двох половинок яйця стала небом, інша – Землею. Що стосується зірок, то у давньоіндійській священній книзі Ваю-Пурама про них сказано так: “Вітер посуває зірки навкруги полюса, до якого вони прив’язані невидимими для людей нитями...”

Д а в н я Г р е ц і я. У відкриттях астрономії давньогрецькі вчені наряду з іншими народами Давнього Світу досягли неймовірних результатів. Під час аналізу спостережень за небесними тілами за допомогою земних наук та у першу чергу математики Евкліда, грецькі мудреці навчились визначати форму небесних тіл, їх відстань одне від одного та їх взаєморозташування у просторі. Астрономи Еллади не тільки реєстрували, як це робилося до них, а й намагалися зрозуміти причини того, що відбувалося на небі. Робота астрономів античної Греції була не тільки обміркованою, а ще й результативною.

Кількість населення Еллади росла з великою швидкістю. Через це люди вирушали у довготривалі морські подорожі у пошуках нової, придатної до життя, землі. У морі вони звичайно орієнтувалися по зірках, окремим їх групам. Про це, зокрема, розповів ще у VIII ст. до н.е. давньогрецький поет Гомер, описуючи подорожі славнозвісного Одисея:

Радостно парус напряг Одиссей и, попутному ветру

Вверившись, поплыл. Сидя на корме и могучей рукою

Руль обращая, он бодрствовал; сон на него не спускался

Очи и их не сводил он с Плеяд, с нисходящего поздно

В море Воота, с Медведицы, в людях еще Колесницы

Имя носящей и близ Ориона свершающей вечно

Круг свой, себя никогда не купая в водах океана.

С нею богиня богинь повелела ему неусыпно

Путь соглашать свой, ее оставляя по левую руку...** Гомер, “Одиссея”, переклад Жуковського В.А., “Маяк” – 1959 рік, с. 76

Батьківщиною давньогрецької філософії була Іонія з її двома найбільшими містами – Ефесом та Мілетом. А першим із виданих грецьких філософів був Фалес Мілетський (бл. 624-547 рр. до н.е.).

Відомо, що у давній Греції існував посібник по навігаційній астрономії. Фалес написав посібник приблизно у VI до