Відповідно до космологічних уявлень Фалеса, першоосновою всього у природі є вода, саме з неї й утворилася Земля. Що ж стосовно форми нашої планети, то, на думку грека, вона являє собою круглий диск, що плаває у річ-ці Океан. Трохи пізніше, близько 500 року до н.е., перший грецький географ Гекатей Мілетський привів навіть діаметр цієї плити – близько 8000 км...

Проте вже у той час у освічених греків, що плавали через Середземне та Чорне моря, не могло не виникнути сумнівів щодо справедливості такої картини будови Землі. Адже якщо б Земля була плоскою, то зіркове небо повинно було б мати практично однаковий вигляд із якої-завгодно її точки. В дійсності ж, спостерігач, рухаючись, наприклад, на північ, помічає, що деякі добре відомі йому зірки перестають ховатись за горизонт, тоді як у південній частині неба окремі зорі та сузір’я зовсім стають невидимими. Причину цього явища можна пояснити лише тим, що Земля вигнута у напрямку з півночі на південь.

Саме до цього висновку дійшов учень Фалеса Анаксимандр (бл. 610-546 рр. до н.е.). На його думку, Земля має форму циліндру (“схожа на відрізок кам’яної колони”...), вісь якого співпадає з напрямком схід-захід, а висота складає ? його ширини. Відповідно до Анаксимандра, першою за все була не вода, а первинна “невизначена матерія” – “апейрон”, що є нескінченною і вічною та існує у русі, переходячи від одного стану до іншого. Ця невизначена матерія спочатку виділила із себе протилежності – тепло та холод, завдяки яким і утворились конкретні речі світу. В першу чергу, із взаємодії тепла та холоду утворилася вода. Її висихання зумовило виникнення вогню, повітря та землі. Зокрема, “при виникненні нашого Світу із одвічного початку виділився дітородний початок теплого та холодного, із нього утворилася вогняна сфера, що охватила повітря та оточила Землю, схоже на те, як кора дерево. Коли вогняна сфера розірвалась та замкнулася у декілька кілець, утворилися Сонце, Місяць та зірки ”.

Анаксимандр стверджував, що таких світів, як наша планета у Всесвіті може бути величезна кількість. Також, відповідно до Анаксимандру, Земля, знаходячись у просторі, ніким і нічим не підтримується.

А ось як поясняв будову Світу інший філософ мілетської школи – Анаксімен ( бл. 585 – бл.525 рр. до н.е.). Перш за все повинно бути повітря: “З нього утворюється все та повертається все назад.” При цьому, як повітря розріджується, він стає вогнем, а при тому, як воно згущується, то утворюються хмари, вода, земля, каміння. А з усього цього виникає усе інше.

“ Світ, єдиний з усього, не створений ніким із богів та ніким із людей, а він був, є й буде вічно живим вогнем, що закономірно запалюється та закономірно згасає,”** Мучнікова І.В., “Человек и Вселенная”, Москва “Картографія” – 1994 рік, с. 185 – це слова видатного мислителя, основоположника ді-алектики Геракліта Ефеського (бл. 544 – бл. 470 рр. до н.е.).

У VI столітті до н.е. у грецькій колонії на півдні Італії виникла Піфагорійська школа, засновником якої був філософ Піфагор (бл. 580 – 500 р. До н.е.). Піфагорійці вчили, що першоосновою всього та мірою всіх речей є числа. Саме цю надуману “гармонію чисел” вони і намагалися відшукати у природі (а точніше нав’язати їй).

Як вважають, саме Піфагор уперше висловив думку про те, що Земля має форму кулі. На це його наштовхнули спостереження фаз Місяця, адже лінія, яка відокремлює його світлу та темну частини поверхні, є кривою. А це неможливо при плоскій формі супутника.

Більш докладну космологічну картину у світлі Піфагорійських ідей начертав Філолай (бл. 470 – бл. 399 рр. до н.е.). Він висунув здогадку, що у центрі знаходиться не Земля, а центральний вогонь – “хестіа”, і що усі відомі космічні тіла обертаються навкруги цього вогню. При цьому Земля наче обертається навкруги своєї осі так, що у кожний момент часу центральний вогонь ми бачити не можемо. Саме ж Сонце – прозора, як скло, куля, яка відбиває світло, що падає на нього від цього вогню. Ще Філолай припускав, що існує ще і “Протиземля,” яку ми просто не можемо бачити, адже вона весь час знаходиться за центральним вогнем (дивись додаток).

Першим, хто поставив перед собі за мету виміряти відстань до небесних світил був грек Аристарх Самоський (бл. 310 – бл. 250 рр. до н.е.). Лише він здогадався, що після деяких вимірів та розрахунків стає можливим встановити відстані у системі Сонце – Земля – Місяць. З розрахунків Аристарха випливає, що:

· Радіус Сонця 7 радіусів Землі;

· Радіус Місяця 7/19 радіусу Землі;

· Відстань від Землі до Місяця 19 радіусів Землі;

· Відстань від Сонця до Землі 361 радіусу Землі та 19 відстаней від Землі до Місяця.

Це була перша праця у історії астрономії, у якій відстані між небесними тілами були визначені на основі досліджень.

На основі своїх розрахунків, Аристарх Самоський стверджував, що об’єм Сонця у 343 разів більше за об’єм Землі. І це, очевидно, і привело пізніше філософа до висновку, що Сонце, як велике тіло, розташоване у центрі Світу, і що Земля разом з іншими планетами обертається навколо нього. Та докази, за допомогою яких Аристарх обґрунтовував правильність геліоцентричної моделі Світу до нас не дійшли.

Те, що Земля є кулею, достовірно обґрунтовував Аристотель, бо, за