З підвищенням температури протозорі нагрівається диск, що призводить до випарування частинок та розпаду молекул газу на атоми. Атоми іоні-зуються і розміри диску збільшуються до кількох десятків а.о.

Під дією відчутного магнітного поля частинки диску починають гальмуватися, температура його зменшується і тверді пилові частинки компенсуються. Цей І етап еволюції тривав приблизно 1000 років.

На ІІ етапі формування протопланетного диску (ППД) частинки збільшуються у розмірах, злипаються, утворюючи згустки речовини, яка перебуває у стані гравітаційної нестійкості.

На ІІІ етапі відбувається збільшення розмірів згустків матерії й утворення допланетних тіл великих розмірів – планетозималей. Він тривав десь десятки тисяч років.

З цих планетозималей відбувалась акумуляція планет. Вивчавши склад планет можна побачити закономірності їх будови. Ріст планет земної групи (Меркурій, Венера, Земля, Марс) відбувався при відсутності легких газів за рахунок кам'янистих частин та тіл, що містили в собі залізо та інші метали. Основна маса газів розсіялась по планетах-гігантах, в яких поверх каменистих та льодових планетоземалій нарощувалась воднево-гелійові оболонки.

У 1922 році у німецькому журналі “Цайтшрифт фюр фізік” надрукував статтю радянського вченого Фрідмана, в якій той аналізував космологічну теорію Ейнштейна. На відміну від Ейнштейна, який всупереч своїм власним висновкам із загальної теорії відносності відстоював стаціонарність Всесвіту. На основі уважного аналізу розв'язків рівнянь Ейнштейна Фрідману вдалося показати, що речовина у Всесвіті не може перебувати в стаці-онарному стані, і Всесвіт з часом змінюється.

За теорією Фрідмана можливі три варіанти розвитку Всесвіту: Всесвіт закритий, відкритий і пуль-суючий. Усі ці варіанти мають те спільне, що в якийсь момент часу в минулому (10 чи 20 млрд років тому) відстань між сусідніми об'єктами Всесвіту мала дорівнювати нулю. У цей момент, який називається Великим Вибухом, густина Всесвіту й кривизна простору мали бути нескінченно великими, тобто Всесвіт мав бути точкою, яку математики називають сингулярною. У сингулярній точці всі су-часні закони фізики втрачають свою дію, а тому цю точку можна розгля-дати як математичний образ нової фізичної реальності.

Процес переходу космічної матерії з цього «точкового» стану на стадію розширення і є Вели-ким Вибухом. Від цієї часової межі починається історія нашого Всесвіту. Що передувало Великому Вибуху - невідомо. Відлік часу починається від 10-43 с.

Період від 10-43 с до 10-35 с називається епохою Великого об'єднання. До кінця цієї епохи, за теоретичними міркуван-нями, деякі області Всесвіту пе-реохолодилися і знаходилися в особливому стані, який називаєть-ся псевдовакуумом, або «хибним вакуумом».

Кожні 10-34 с Всесвіт подвою-вав свої розміри - роздування йшло вибухоподібним чином. А це і є Великий Вибух.

Миттєво перейшовши до стану звичної для нас гравітаційної взаємодії в момент 10-35 с, Всесвіт продовжував розширюва-тися за інерцією, за рахунок того поштовху, що був наданий у пері-од роздування. Величезний запас потенціальної енергії псевдовакууму під час фазового перехо-ду Всесвіту із переохолодженого стану виділився у вигляді випро-мінювання. Від цього моменту і почалась історія гарячого Всесвіту.

Деякий час Всесвіт перебував у так званому рівноважному стані. Почалась ера лептонів - легких частинок. Через 10-4 с Всесвіт став схожим на густий суп, у якому випромі-нювання було змішане з лептонами, протонами та нейтронами. Через 10 с після початку Великого Вибуху випромінювання вже переважало над речовиною - почалась ера випромінювання. Саме на цьому етапі за температури 1 млрд. К почалось утворен-ня ядер гелію, другого після вод-ню за поширеністю у Всесвіті хімічного елемента. Цей процес тривав близько 200 хвилин.

Через 1 млн. років, при подальшому розширенні й охолодженні речовини до температури 3000 К, утворились атоми водню. Випромінювання відділилось від речовини. Всесвіт став прозорим. Настала наступна ера в історії Всесвіту - ера речовини, яка триває і дотепер.

Із речовини через 1 млрд. років після Великого Вибуху утворилися надскупчення, скупчення галактик, окремі галактики, а в галактиках – окремі зорі.

Цей сценарій утворення і розвитку Всесвіту підтверджується такими спостереженими даними:

· відсотковий вміст гелію у речовині, що відповідає розрахунковому за теорією Великого Вибуху (25% гелію і 75% водню в загальній масі);

· однорідність простору у великих масштабах (100 Мпк);

· наявність неоднорідностей у невеликих масштабах;

· співвідношення між випромінюванням і речовиною.

Чи буде Всесвіт продовжувати розширятися вічно чи він у кінці кінців знов стискатиметься, перейдучи у стан із надвеликою густиною? Сьогод-ні ми маємо конкретні методи спостережливої перевірки цього припущення, та вона має ряд значних труднощів. Тому покищо ми невзмозі відповісти на усі ці питання.

В И С Н О В О К

Настало золоте століття астрономії. Спостереження небесних об'єктів проводяться скрізь у космосі та на Землі. Розкриті таємниці джерел енергії зірок, становляться зрозумілими шляхи еволюції зірок та галактик протягом мільярдів років.

Двадцяте століття було дуже прогресивним у плані дослідження Світу. Ці дослідження зв'язані з можливістю вивчати Всесвіт у широкій області спектру електромагнітних хвиль. Тут перший великий крок було зроблено одразу ж після ІІ Вітчизняної Війни, коли з'явилися нові методи спостережень – радіоастрономічні. Після цього, у 1957 році із запуском першого штучного супутника Землі почалася нова ера – з'явилася можливість виносити наукові прилади у космос й вести дослідження звідти. Для дослідження став під силу увесь спектр електромагнітного випромінювання, а також довгохвильове радіовипромінювання.

Та все ще багато питань залишаються без відповідей. Наприклад, яка планета знаходиться далі за Плутоном – Смайлі, Карла чи ще якась? Або чи буде Всесвіт нескінченно розширюватися, чи почне стискатися до свого першопочаткового стану?

Зараз впевнено можна