в основі цього
творчого процесу лежав процес пізнання людиною нав-колишнього світу і його закономірностей.
Матеріальний світ нескінченно різноманітний, без-межний також процес його пізнання. Оскільки всі без винятку явища природи мають природні причини і під-порядковуються натуральним закономірностям, то ці причини в принципі можуть бути виявлені і пізнані людиною.
Однак історія знає багато випадків, коли деякі вчені висловлювали песимістичні погляди щодо перспектив і можливостей подальшого розвитку науки, її здатності розв'язувати ті чи інші завдання. Наприклад, давньо-грецький філософ-ідеаліст Платон, ілюструючи уявлення про непізнаванність навколишнього світу, навів образ печери, на стіни якої промені світла відкидають лише тіні різних предметів. Тіні — це все, що може спостері-гати людина, і їй ніколи не осягнути сутності тих пред-метів, які ці тіні відкидають.
Час від часу з'являлись судження про неможливість розв'язання тих чи інших конкретних проблем, які по-ставали перед ученими в процесі вивчення космічних явищ. Типовим прикладом такого роду е наведене в під-ручнику з астрономії твердження буржуазного філософа Огюста Конта, який заявив, що ніколи і ніяким спосо-бом людина не зможе довідатись про хімічний склад Сонця і зірок. Однак не минуло й двох десятиліть, як відкриття спектрального аналізу показало повну неспро-можність подібної точки зору.
І це — типовий приклад! За всяким разом розвиток науки долав межі, що здавалися нездоланними.
Коли можливості якогось методу дослідження вияв-ляються вичерпаними, то рано чи пізно розробляються нові, досконаліші й ефективніші методи, завдяки яким учені дістають інформацію про такі сфери природних явищ, які раніше були недоступні для дослідження.
Постійне вдосконалення способів пізнання особливо
добре можна простежити на прикладі астрономії. Про-тягом сторіч астрономія була оптичною наукою. З усієї багатющої сукупності електромагнітних випромінювань, що пронизують космічний простір, дослідники Всесвіту могли вивчати тільки видиме світло.
І хоч в атмосфері Землі, крім «оптичного вікна», існує ще й «радіовікно», аж до кінця першої половини XX сторіччя космічні радіохвилі не вивчалися, незва-жаючи на те, що радіо було винайдене на самому почат-ку нашого століття. Це пояснюється тим, що енергія космічного радіовипромінювання мізерно мала, а при-ймальні прилади, достатньо чутливі для його реєстра-ції, з'явилися тільки після закінчення другої світової війни.
Радіоастрономічні дослідження одразу набагато роз-ширили можливості вивчення космічних процесів і за порівняно короткий час дали безліч унікальних відомо-стей про Всесвіт. Радіохвилі добре проходять крізь між-зоряне середовище і тому містять інформацію про такі космічні об'єкти, від яких світлові промені до нас не доходять. Крім того, космічне радіовипромінювання дуже в багатьох випадках пов'язане з бурхливими фі-зичними процесами, що відбуваються в різних куточках Всесвіту. А саме такі процеси становлять найбільший інтерес для науки.
За останні роки завдяки розвитку космічної техніки астрономія перетворилася на всехвильову науку. Зо-крема, дуже цікаві дослідження в інфрачервоних, уль-трафіолетових і рентгенівських променях проводились на радянських пілотованих станціях «Салют», а та-кож на радянських і американських штучних супут-никах Землі. Особливо цінні відомості були здобуті в рентгенівському і гамма-діапазонах електромагнітних хвиль.
Якісно нові горизонти пізнання відкриває й поєд-нання нових методів з тими, які існували раніше. Наприклад, розв'язання багатьох проблем, пов'язаних з вивченням космічних явищ, значно полегшується в ре-зультаті паралельних оптичних, радіоастрономічних і космічних досліджень, порівняння даних, здобутих різними методами. Зокрема, тільки за цієї умови можна зрозуміти фізичну сутність ряду спостережень, викона-них з космічних орбіт.
Аналогічні приклади неухильного розширення можливостей наукового пізнання можна навести і з галузі фізики, де створення дедалі потужніших прискорювачів елементарних частинок дає змогу проникати у потаємні сфери мікросвіту.
Вся історія розвитку фізики, астрономії, а також інших природничих наук переконливо свідчить про без-межні можливості людського пізнання, про те, що в міру виникнення тих чи інших наукових завдань рано чи пізно людина знаходить і методи їх розв'язання.
Діалектика наукового пізнання. Сучасні захисники релігії прагнуть створити враження, що науці властива неповнота, що вона не може дати досить глибоких знань про світ.
«Міцна 1 надійна основа для науки недосяжна,— твер-дить католицький філософ І. Бохенський у своїй книжці «Шлях до філософських роздумів», виданій у Фрейбурзі в 1960 p.— Оскільки наукові знання уточнюються і по-глиблюються, науковий метод пізнання ненадійний»'.
О. О. Осипов, діяч руської православної церкви, .який порвав з релігією, розповідав, що в бесідах з ним деякі керівники руського православ'я не раз говорили про те, що науці довіряти не можна, оскільки наукові уявлення змінюються.
Такими є твердження сучасних богословів. А яка ж дійсність? Чи змінюються з часом наукові уявлення?
Так, у міру відкриття нових фактів змінюються. Особли-во часто це відбувається в наш час — епоху науково-технічної революції, надзвичайно бурхливого розвитку природознавства.
Проте, чи означає це, що захисники релігії мають рацію, чи, навпаки, змінюваність наднових уявлень го-ворить про силу науки, про її необмежену здатність дедалі глибше пізнавати навколишній світ?
Аналізуючи закономірності наукового пізнання, В. І. Ленін у своїх «Філософських зошитах» визначив головну, основоположну рису людської діяльності з ви-роблення нових знань дуже точною і місткою формулою: «Істина є процес» '.
Якби процес пізнання завершувався на стадії спо-стережень, то в людини могли б складатися неправиль-ні, хибні уявлення про довколишній світ. Проте, як ми бачили, спостереження — лише перший ступінь пізнан-ня. Дані, здобуті шляхом спостережень, узагальнюються й переробляються в результаті дії мислення, що витлу-мачує, інтерпретує ці дані й створює для їх пояснення різні ідеї, гіпотези і теорії.
Таким чином, процес розвитку науки — це рух люд-ського пізнання до абсолютної істини через нескінчен-ний ряд розширюваних і поглиблюваних відносних істин.
Щоб переконатися в тому, що змінюваність наукових уявлень не є