Помилкове уявлення про незалежність теорії від об'єктивного світу посилюється тією обставиною, що в ряді випадків теоретичні конструкції, незважаючи на свою складність, багатоступінчастість і абстрактний ха-рактер, дають правильні результати, підтверджувані практикою.

З точки зору деяких буржуазних філософів, теорія, якщо тільки вона логічно несуперечлива, є непогріши-мою. І якщо висновки такої теорії при дослідній пере-вірці не збігаються з дійсністю, то причина таких незбі-гів може полягати тільки в погрішностях досліду, але ні в якому разі не у вадах теорії. Логічно несуперечлива теорія не може піддаватися сумніву.

Подібної ідеалістичної точки зору додержуються не тільки філософи-ідеалісти, але й деякі природодослідни-ки на Заході. Так, англійський астроном Е. Мілн заявив, що він вислуховуватиме тільки ті зауваження своїх критиків, що стосуються суто математичного боку його теорії. Така заява стала прямим наслідком філософської позиції Мілна, викладеної ним у книжці «Християнська ідея бога». Дослід повинен зайняти підпорядковане ста-новище, твердив він, і відповідати картині Всесвіту, яку ми можемо вивести чистим розумом.

Інший англійський учений — відомий фізик А. Бддінгтон вважав, що всі закони природи нібито можна вивести без допомоги досліду, виключно шляхом логіч-них міркувань, на основі чистого розуму.

Справді, в ході теоретичних досліджень учені вису-вають ті Чи інші передбачення і припущення. А потім теоретичним шляхом з них виводяться всілякі можливі наслідки. Але справа у тому, що в основі таких вихід-них припущень завжди лежать або вже існуючі, переві-рені на досліді теоретичні уявлення, або конкретні реальні факти. А здобуті висновки в свою чергу за до-помогою спостережень й експериментів зіставляються з існуючим у природі станом речей. Тому було б непра-вильним твердити, що фізики і астрономи «не знають, про що вони говорять».

Будь-які теоретичні побудови тільки тоді мають на-укову цінність, коли вони прямо або посередньо пов'я-зані з реальною дійсністю, відображають об'єктивні властивості навколишнього світу. І про цей зв'язок не можна забувати ніколи.

Все, про що тільки-но говорилося, переконливо пока-зує повну безпідставність звинувачення, яке сучасні релігійні теоретики кидають науці, звинувачення в недостовірності й неповноті наукових знань, що спираєть-ся на мінливість наукових уявлень. Ми переконалися, що ця мінливість насправді відбиває поступальний рух

науки, її дедалі глибше проникнення в сутність — рух од відносних істин до абсолютної.

Практика — критерій істини. З точки зору діалектич-ного матеріалізму вищим критерієм істинних наукових знань є практика, практична діяльність людей у найширшому значенні цього слова. Справедливість і дієвість цього критерію всебічно перевірена всією історією роз-витку науки й людського суспільства; Коли б наука давала нам неправильні, викривлені уявлення про при-роду і її закономірності, людина не могла б здійснити жодного технологічного процесу, не могла б створити жодної машини, не могла б розв'язати жодного завдан-ня, пов'язаного з необхідністю розуміння природних явищ. «Від живого споглядання,— зазначав В. І. Ле-нін,— до абстрактного мислення і від нього до практи-ки — такий є діалектичний шлях пізнання істини, пі-знання об'єктивної реальності» І.

Практика багатоманітна і в різних конкретних умо-вах може виступати в різних формах. Висновки науки можуть перевірятися спостереженнями, експеримента-ми, а також застосуванням цих висновків у виробничих і технологічних процесах, у конструкціях приладів, ме-ханізмів, машин, апаратів та інших технічних пристро-їв і виробів.

Які ж конкретні форми критерію практики є в науці про Всесвіт? Через дистанційний характер астрономіч-них досліджень безпосередня практична перевірка тих чи інших висновків астрономічної теорії дуже утрудне-на, а в більшості випадків і нездійсненна.

Як відомо, астрономічні дослідження охоплюють величезний простір радіусом близько 10—12 млрд. св. років. Між тим донедавна сфера практичного застосу-вання астрономічних знань була обмежена межами Землі. Та й застосування це по суті зводилося до розв'язан-ня ряду завдань навігації і геодезії, а також до вимірю-вання часу. У цій сфері земна практика добре підтвер-дила надійність астрономічних даних, їх використання приводило до бажаних результатів.

Ще однією сферою, де справедливість астрономічних теорій могла бути підтверджена і підтверджувалася спо-стереженнями, була небесна механіка, чи, як її зараз називають, теоретична астрономія. Передбачені небес-ною механікою астрономічні явища — появи періодич-них комет, затемнення Місяця і Сонця, збурення в русі планет і обчислені з урахуванням цих збурень їх май-бутні розміщення на небі — відбувалися саме так і тоді, як це було розраховано.

З розвитком астрофізики в сферу людської практики почали залучатися результати вивчення фізичних про-цесів, що проходять у Всесвіті. Результати ці впрова-джувались у фізичну практику і тим самим проходили ретельну перевірку, а те, що за їх допомогою діставала фізика, з часом виходило в життя і апробувалося вже загальнолюдською практикою.

Так, термоядерна теоретична модель джерела соняч-ної енергії, побудована на основі астрономічних спосте-режень Сонця, яка міцно увійшла в теоретичну фізику, реалізувалася потім у пристроях для здійснення термо-ядерних вибухів, а нині склала теоретичну основу конструювання керованих термоядерних реакторів, що обіцяють у недалекому майбутньому черговий технічний переворот в енергетиці.

Аналогічна історія мала місце з відкриттям четверто-го стану речовини — плазми, яке також пов'язане з до-слідженнями Сонця. Вивчивши цей стан, фізики не тільки розробили теорію плазми, а й дали їй вихід у практику. Газосвітні лампи, плазмові пальники для зварювання, плазмові двигуни для космічних апаратів, плазмові магнітогідродинамічні генератори — ось дале-

ко не повний перелік технічних пристроїв, у яких тео-рія плазмових