Для планет-гігантів характерна наявність не тільки великої кількості супутників, а й кілець. Однак із Землі в телескоп можна побачити лише' яскраве кільце завтовшки не більш як кілька сотень метрів, що оточує Сатурн (див. обкладинку). Воно містить-ся в площині екватора планети, нахиленій до площини її орбіти на 27°. Тому протягом 30-річного оберту Сатурна навколо Сонця нам видно кільце то досить розкритим, то ніби з ребра, коли його не можна розгледіти навіть у великі телескопи (мал. 55). Ширина цього кільця в кілька разів більша за діаметр земної кулі.

Російський учений А. А. Бєлопольський (1854—1934), вивчивши спектр кільця, під-твердив теоретичний висно-вок про те, що кільце в Са-турна має бути не суцільним, а складатися з безлічі дріб-них частинок.. За спектром, використовуючи ефект Доп-лера, він установив, що внут-рішні кільця обертаються швидше від зовнішніх за III законом Кеплера.

Фотографії, передані ав-томатичними станціями, за-пущеними до Сатурна, пока-зали, що його кільце скла-дається з багатьох сотень окремих вузьких малих

«кілець», розділених темними про-міжками. Припускають, що така структура кілець пов'язана з гравітаційним впливом числен-них супутників планети на рух частинок речовини, яка утворює кільця.

Система кілець Сатурна або виникла внаслідок руйнування супутника планети, що колись існував (наприклад, при його зіткненні з іншими супутником чи астероїдом), або є залишком тієї речовини, з якої в далекому минулому утворилися супутники Сатурна і яка через припливну дію планети не змогла «зібра-тися» в окремі супутники.

Супутники Марса, далекі й ма-лі, супутники планет-гігантів, ма-буть, були астероїдами, які ці планети захопили своїм притя-ганням.

Нещодавно було виявлено ду-же слабкі й тонкі кільця навколо Урана і Юпітера. Ці кільця значно поступаються за яскравістю кіль-цям Сатурна. Існування кілеьь навколо великих планет раніше передбачив радянський учений С. К. Всехсвятський.