РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

АСТОРОНОМІЯ:

ВІД СПОСТЕРЕЖЕНЬ ДО ТЕОРІЇ

Спостереження. Експеримент. Теорія. Одне з основ-них положень теорії пізнання діалектичного матеріа-лізму полягає в тому, що процес пізнання людиною навколишнього світу проходить у напрямі від живого споглядання до абстрактного мислення, а від нього — до практики.

Вихідним моментом наукового пізнання є спостере-ження різних об'єктів і природних процесів. Ці спосте-реження можуть здійснюватись як за допомогою органів чуттів, так і за допомогою різних приладів та інструмен-тів, що розширюють можливості цих органів. Безпосе-редньо чи за допомогою спеціальних пристроїв: елек-тронних мікроскопів, телескопів, радіотелескопів, інших вимірювальних приладів — дослідник спостерігає плин тих чи інших природних процесів, реєструє події, що відбуваються, проводить потрібні вимірювання.

Маючи органи зору, що здатні сприймати видиме світло, люди почали вивчати Всесвіт з тих об'єктів, які вони могли безпосередньо спостерігати на небі. І протя-гом багатьох століть астрономія залишалася виключно оптичною наукою. А основним інструментом дослідників Всесвіту був телескоп — прилад, що в багато разів збільшує чутливість людського ока.

Однак можливості астрономічних спостережень об-межені натуральним ходом природних процесів. Скажі-мо, планету Марс дослідники Всесвіту можуть спостері-гати у телескопи з наземних обсерваторій лише протя-гом кількох місяців у межах кожних двох років. У решту часу Марс губиться в яскравих променях Сонця і прак-тично недоступний для телескопічних спостережень. А великих протистоянь Марса, коли ця планета най-ближче підходить до Землі, доводиться чекати роками.

У не менш складному становищі опиняються вчені при спостереженні сонячної корони — зовнішньої оболонки нашого денного світила. З наземних обсерваторій у звичайних умовах корону не видно: її слабке сяйво гу-биться у променях сонячної фотосфери — найбільш яскравого шару сонячної поверхні, який ми й спосте-рігаємо на небі у вигляді сліпучого диска.

Звичайно, всередині телескопа можна встановити спеціальну заслінку, що перекривав фотосферу. Але цей метод дає результати тільки на гірських обсерваторіях. Найкращі умови для вивчення сонячної корони вини-кають тільки під час повних сонячних затемнень, коли диск Місяця перекриває яскраву фотосферу. Але, по-перше, повні сонячні затемнення відбуваються досить рідко, їхніх повторень інколи доводиться чекати рока-ми, а в одному й тому самому місці повні сонячні затем-нення звичайно повторюються лише через багато сотень років. Так, за весь час існування Москви, тобто майже за 850 років, у цьому районі відбулося лише три повні затемнення, а чергове спостерігатиметься лише 16 жовт-ня 2126 року.

По-друге, повна фаза затемнень, під час якої тільки й можна спостерігати сонячну корону, триває лише кілька хвилин.

Десятиріччями, а іноді й століттями доводиться очі-кувати появи яскравих комет, проходження Меркурія по диску Сонця, спалахів наднових зір у нашій Галак-тиці. І таких труднощів при вивченні космічних явищ є чимало.

На відміну од спостерігача експериментатор має мо-жливість безпосередньо активно впливати на об'єкт, що вивчається (нагрівати його, піддавати дії хімічних ре-човин, механічних навантажень, електричних і магнітних полів тощо), змінювати його стан і спостерігати наслідки таких змін. Експеримент, у принципі, може бути повто-рений у будь-який час і яку завгодно кількість разів. Крім того, в процесі дослідження експеримент можна видозмінювати, вносити у його постановку певні поправ-

ки і тим самим діставати принципово нові резуль-тати.

Таким чином, експеримент — дійовіший і ефективні-ший спосіб наукового дослідження, ніж спостереження.

Поширеною в думка, що астрономія — наука пасив-но-спостережна і в ній, принаймні до створення дослід-них космічних апаратів, не було місця для експерименту. Однак це помилкове уявлення.

Зрозуміло, дистанційний характер астрономічних до-сліджень накладав на вивчення космічних явищ певну специфіку, але, з другого боку, астрономічні спостере-ження, незважаючи на величезні відстані, що відділя-ють дослідника від об'єктів, які він вивчає, зовсім не такий вже пасивний спосіб вивчення природи, як може здатися на перший погляд. Як підкреслює академік В. А. Амбарцумян, і спостерігач у більшості випадків має можливість активно вибирати об'єкти спостереження відповідно до своїх дослідницьких завдань.

Одним із прикладів такого активного підходу до астрономічних спостережень є «метод порівняння». Для вивчення якого-небудь об'єкта, що цікавить астрономів, підбираються подібні до нього за природою космічні об'єкти. В процесі спостережень з'ясовується, що у цих об'єктів спільне і чим вони різняться. Аналіз причин, які породжують цю подібність і цю відмінність, може дати цінну додаткову інформацію, що відкрив шлях до пі-знання закономірностей досліджуваного об'єкта. Так, Землю порівнюють з іншими планетами Сонячної си-стеми, Сонце — з іншими зорями, нашу Галактику — з іншими зоряними островами Всесвіту.

Можливими в астрономії є також дослідження, що фактично наближаються до експериментальних. Тільки умови для таких досліджень створює не експеримента-тор, а сама природа. І завдання вченого полягає в тому, щоб наперед передбачити таку можливість і скориста-тися з неї для дослідження того чи іншого явища.

Одним з перших «космічних експериментів», викори-станих людиною, було визначення форми Землі за допо-могою... місячних затемнень. Наші предки не могли полишити Землю й поглянути на неї з великої відстані, як це вдається зробити у наш час за допомогою косміч-них апаратів. Можливість «побачити» Землю ніби «з бо-ку» надала сама природа.

Як відомо, місячні затемнення відбуваються тому, що у своєму русі довкола Землі Місяць час од часу потрап-ляє в тінь, яку відкидав в світовий простір у променях Сонця непрозоре тіло Землі. Видатний мислитель Ста-родавньої Греції Арістотель одним з перших звернув увагу на ту обставину, що при всіх без винятку місяч-них затемненнях, які будь-коли спостерігалися людь-ми, контур земної тіні на Місяці завжди мав форму круга.

Арістотель дійшов висновку: Земля