Таким чином, людство в процесі своєї практичної діяльності реалізує свій «Всесвіт природодослідника», виділяючи з нескінченної багатоманітності матерії ті її властивості й закономірності, які мають най-більш важливе значення для практики, для самого існування людського суспільства, для його подальшого розвитку.

Теорія розширюваного Всесвіту. Основне завдання одного з найважливіших розділів сучасної астрофізи-ки — космології полягає в тому, щоб вивчити структуру

простору Всесвіту у великих масштабах і закономірно-сті його еволюції в часі.

У 1922 р. радянський математик О. О. Фрідман, ана-лізуючи рівняння загальної теорії відносності А. Ейн-штейна, що описують поведінку Всесвіту, дійшов неспо-діваного висновку про те, що Всесвіт не може перебувати в стаціонарному стані: він має або розширятися, або стискатися, або пульсувати.

В подальшому висновки Фрідмана дістали підтвер-дження в астрономічних спостереженнях, які виявили у спектрах галактик червоне зміщення спектральних ліній, що відповідає взаємному віддаленню цих зоряних систем.

Оскільки всі скупчення галактик від нас віддаляють-ся, мимоволі складається враження, що наша Галактика знаходиться в центрі розширення, в нерухомій централь-ній точці Всесвіту, що розширюється. Ця обставина була використана деякими захисниками релігії, що намага-лися за її допомогою знову обгрунтувати наше виключ-не становище в світобудові.

Насправді ж ми маємо справу з черговою астроно-мічною ілюзією. Розширення Всесвіту відбувається та-ким чином, що в ньому немає «переважної» нерухомої точки. Які б два скупчення галактик ми не вибрали, від-стань між ними з плином часу зростатиме. А це озна-чає, що на котрій би з галактик не опинився спостерігач, він побачить таку саму картину розбігання зоряних островів, яку бачимо й ми.

Отже, ми живемо в нестаціонарному Всесвіті, який розширюється, який змінюється з часом і минуле якого є нетотожним його сучасному стану, а сучасне — май-бутньому.

Повертаючи подумки картину руху галактик назад, учені дійшли висновку, що навколишня сукупність зоряних систем — Метагалактика виникла внаслідок ви-бухового розширення надщільної гарячої плазми з температурою в сотні мільйонів кельвінів і величезною густиною близько 1095 г/см3, що на 81 порядок вище від густини атомного ядра.

То був не звичайний вибух, який починається з пев-ного центра і поступово охоплює все більші й більші ділянки простору, а вибух, який стався одночасно скрізь, заповнивши від самого початку весь простір, причому кожна частинка матерії помчала геть від іншої частин-ки. Сталася ця подія близько 15—20 млрд. років тому.

У подальшому в середовищі, яке розширювалось, від-бувалися складні фізичні процеси, в результаті Яких сформувалися найрізноманітніші космічні об'єкти, що є «населенням» сучасного Всесвіту й визначають його структуру.

Методичні міркування. У зв'язку з теорією розширю-ваного Всесвіту, закономірно постає фундаментальне питання: що являла собою «первісна» речовина нашого Всесвіту і яким чином вона сформувалася?

Існуючі фізичні теорії поки що не дають вичерпної відповіді на це запитання. Ситуацією, яка утворилася, негайно скористалися богослови. Суть релігійних інтер-претацій теорії розширюваного Всесвіту полягає в тому, що оскільки пояснити виникнення початкових умов розширення неможливо за існуючих фізичних теорій, цей процес має божественну природу. В дещо спрощено-му вигляді розмірковування релігійних теоретиків зво-дилися приблизно ось до чого. Бог створив початковий надщільний згусток і вдихнув у нього рух. А оскільки згідно з сучасними астрономічними даними процес утво-рення нових космічних об'єктів відбувається і в нашу епоху, то божественне творення триває.

Іншими словами, початковий вибух, який зумовив утворення Метагалактики, ототожнюється з актом бо-жественного творення Всесвіту.

Католицькі теологи говорять приблизно так: «Та об-ставина, що Всесвіт перебуває в стані безперервної еволюції, що в ньому безнастанно виникають нові струк-тури, незаперечне і неспростовно свідчить про творення, яке триває, про те, що все у світі перебуває в стані безперервного винаходу вищою надприродною силою — богом».

Це яскравий приклад того, як релігійні теоретики зовсім довільно трактують результати наукових дослі-джень, прагнучи що б там не було пристосувати їх до релігії і не беручи до уваги дійсний стан речей. Насправ-ді ж теорія розширюваного Всесвіту не дає для релігій-них інтерпретацій жодних підстав. Одним з головних завдань сучасної астрофізики саме і в вивчення еволю-ції матерії у Всесвіті, її перетворень, переходів з одного якісного стану в інший. І багато що за останні роки вдалося з'ясувати. Якщо ж не всі проблеми, пов'язані з формуванням тих чи інших космічних об'єктів, уже розв'язані, то вони, безперечно, будуть розв'язані в май-бутньому.

Так, учені ще не можуть з достатньою впевненістю і повнотою відповісти на запитання, як і з чого сфор-мувалася початкова надщільна речовина. Однак і в ме-жах наших сучасних знань ця речовина розглядається не як щось первісне, що виникло саме по собі, а як одна з фаз нескінченного процесу саморозвитку матерії. Що ж до конкретних уявлень про фізичну природу «первіс-ного» стану нашого Всесвіту, то вони лише фіксують ту межу, до якої допустимо поширювати в минуле су-часну систему фізичного знання.

У той самий час матеріальна фаза, що «передувала» первісному стану, обов'язково існувала.

Тут доречно нагадати висловлювання Ф. Енгельса щодо первісної туманності, з якої, згідно з гіпотезою І. Канта, утворилася Сонячна система:

«...Коли в сучасному природознавстві туманна куля Канта називається первісною туманністю, то це, зви-чайна річ, треба розуміти лише відносно. Ця туманність є первісною, з одного боку, як початок існуючих небес-них тіл, а з другого, як найбільш рання форма матерії, до якої ми маємо можливість тепер доходити. Це зовсім не виключає, а, навпаки, вимагав припущення, що матерія до цієї первісної туманності пройшла через безконечний ряд інших форм» '.

Свого часу при Ватікані — центрі католицизму