з приводу загально-прийнятої в сучасному природознавстві космологічної теорії «Всесвіту, що розширюється» і «великого вибу-ху»: «Чим менше існує наукових доказів, тим більш фанатичною стає віра в цей міф. Як вам відомо, ця космологічна теорія вкрай абсурдна — вона твердить, нібито весь Всесвіт виник у якийсь певний момент, по-дібно до вибуху атомної бомби, що має розміри (більші чи менші) головки від шпильки. Схоже на те, що в су-часній інтелектуальній атмосфері величезна перевага космології «великого вибуху» полягає в тому, що вона зневажає здоровий глузд: credo, quia absurdum («вірю, бо це абсурдно»)! Коли вчені воюють з астрологічним безглуздям поза «храмами науки», годилося б пригада-ти, що саме в цих стінах подеколи культивується ще гірше безглуздя».
Подібні висловлювання, зв'язані з недостатнім розу-мінням діалектики розвитку природознавства, дають зайвий привід сучасним релігійним теоретикам проводи-ти паралелі між релігійною системою поглядів і некла-сичною наукою XX сторіччя, полегшуючи тим самим богословам розв'язання завдання, яке вони перед собою поставили,— виправдати релігію, прикриваючись авто-ритетом науки.
Проблема сингулярность Знайомлячись з теоретич-ними моделями Всесвіту, не можна не ввернути увагу на те, що багато які з них приводять до так званої сингулярности Іншими словами, згідно з цими моделями у початковий момент розширення, тобто при t = 0, гу-стина речовини була нескінченно великою! Проблема сингулярності є однією з центральних проблем сучасної космології. З одного боку, ейшптейнівська загальна тео-рія відносності неминуче зумовлює сингулярність. Про-те, з другого боку, стани з нескінченною густиною фізич-но нездійсненні. Складається враження, що поява сингулярності в загальній теорії відносності є наслідком того, що ця теорія незастосовна до станів з дуже вели-кою густиною, що вона тут виходить за межі своєї застосовності.
Яким чином може бути усунена суперечність, що ви-никає? Над розв'язанням цього завдання наполегливо працюють сучасні теоретики — фізики і астрофізики. Можливо, вдасться показати, що виникаюча з точки зору загальної "теорії відносності в процесі еволюції Всесвіту сингулярність не є все ж у межах цієї теорії абсолютно неминучою, що за певних умов її можна позбутися. Дру-гий напрямок пов'язаний з можливістю існування так званої «фундаментальної довжини», тобто якоїсь міні-мальної протяжності, яка визначає межі застосовності відомої нам фізики. Можливий, проте, і третій варіант: не виключено, що межі застосовності загальної теорії відносності визначаються виникненням квантових явищ. За існуючими уявленнями такими межами є часовий ін-тервал близько 10~43 с, протяжність близько 1,6 * Ю"33 см і густина близько 5 * 1093 г/см3. У зв'язку з цим робля-ться спроби створення квантової гравітаційної теорії і квантової космології. Саме цей напрям теоретичного пошуку зараз є основним.
Нестаціонарні явища. Одним з найважливіших від-криттів другої половини XX ст., яке значно розширило
наші уявлення про Всесвіт, було відкриття радіогалак-тик. З'ясувалося, що багато зоряних систем — джерела досить інтенсивного радіовипромінення.
Дослідження космічних радіостанцій за допомогою радіотелескопів показало, що джерелом радіовипромі-нювання у цих об'єктів, як правило, є не сама галакти-ка, а два плазмових утворення — «плазмони», симетрич-но розташовані по обидва її боки. Саме в таких плазмо-нах, або, як їх прийнято називати, радіокомпонентах, і відбуваються ті фізичні процеси, які породжують потужне радіовипромінювання.
Яка ж природа цих фізичних процесів, які протягом багатьох мільйонів років підтримують радіовипроміню-вання радіогалактик?
Багато даних свідчать про те, що джерелом енергії радіовипромінювання, очевидно, є активні фізичні про-цеси, що відбуваються в центральних частинах деяких галактик — так званих ядрах. Нерідко ці процеси су-проводжуються викидом значних мас речовини, виді-ленням величезних енергій, а також вибуховими явища-ми. Так, ядро нашої власної Галактики протягом року викидає значні маси водню. Ядра деяких інших галак-тик проявляють набагато більшу активність.
Але навіть потужні енергетичні сплески, які відбу-ваються в ядрах галактик, блякнуть порівняно з проце-сами, що мають місце в об'єктах, які були вперше вияв-лені у 1963 р. і дістали назву квазарів. Ці об'єкти роз-ташовані на колосальних відстанях від нашої галакти-ки біля меж спостережуваного району Всесвіту, і за даними астрофізичних спостережень є компактними утвореннями. Якщо поперечник нашої Галактики дорів-нює 100 тис. св. років, то поперечники квазарів станов-лять усього лише кілька світлових тижнів або місяців. Порівняно з галактиками це «порошинки». Але кожна така «порошинка» випромінює в сотні разів більше енер-гії, ніж найбільші відомі нам галактики!
Так, наприклад, світність! усієї нашої Галактики становить близько 1037 Вт. У квазарів вона приблизно в 10 тисяч разів більша! А загальна кількість енергії, що її виділяють квазари, оцінюється в 10м Дж. Це в 10 трильйонів разів більше, ніж виділило Сонце протя-гом усього свого існування. Такої кількості енергії ціл-ком достатньо, щоб підтримувати спостережуване енерговиділення квазарів — 1041 Вт упродовж сотень тисяч років.
Деякі квазари випромінюють не тільки в оптичному, радіо та інфрачервоному діапазонах електромагнітних хвиль, а й мають потужне рентгенівське і навіть гамма-випромінювання. Так, у квазарів ЗС-273 рентгенівська світність досягає 2 * 1039 Вт.
Систематичні дослідження в рентгенівському і гамма-діапазонах електромагнітних хвиль, що проводяться останніми роками, привели до виявлення кількох косміч-них об'єктів, випромінювання яких на цих довжинах хвиль зазнає різких короткочасних коливань. Мова йде, зокрема, про потужні спалахи гамма-випромінювання. І хоч фізичну природу цих явищ до кінця ще не розкри-то, вони, безперечно, є відбиттям якихось нестаціонар-них процесів, що відбуваються у Всесвіті.
На початку нашого століття будь-які прояви нестаціонарності у Всесвіті, скажімо, пульсації змінних зір цефеїд або спалахи нових і наднових зір, розгляда-лися вченими як своєрідні відхилення від нормальних станів.
«Пульсація цефеїд,— писав, наприклад, фізик-теоретик