Проте розвиток фізики показав неспроможність по-дібних уявлень. З'ясувалося, що механічні явища — це лише окремий, граничний випадок набагато складніших процесів, які підпорядковуються зовсім іншим законам. Класична механіка виявилася граничним випадком теорії відносності ари швидкостях, значно менших від швидкості світла, і не надто великих масах. Це була локальна революція у фізиці. Але вона принесла з собою не тільки нові загальніші теорії, а й викликала перегляд багатьох звичних уявлень, що мають першорядне сві-тоглядне й методологічне значення.

Цілий ряд положень класичної фізики, які до певного часу служили настільки добре, що вони почали здавати-ся" «абсолютними», зазнали повного краху. Цей крах ви-кликав у багатьох природодослідників велику розгубле-ність, набрав у їхніх очах характеру загальної катастро-фи науки взагалі. Якщо наші знання про матерію, роз-мірковували вони, знання, якими прекрасно користува-лися протягом сторіч, раптом виявилися неспроможними, якщо навіть найфундаментальніші уявлення про природу піддаються кардинальному перегляду, то з цього випливає, що ніякої матерії не існує, а існують лише наші уявлення про неї.

У XX сторіччі відбулася друга революція в астроно-мії. На початку сторіччя і сам Всесвіт, і небесні тіла, що його населяють, за рідкісними винятками здавалися майже незмінними, стаціонарними; вважалося, що ко-смічні об'єкти еволюціонують надзвичайно повільно, плавно, поступово переходячи від одного стаціонарного стану до іншого стаціонарного стану.

Однак XX сторіччя внесло в ці уявлення кардинальні зміни. Перш за все виявилось, що ми живемо в .неста-ціонарному Всесвіті, що розширюється. Потім були відкриті численні локальні нестаціонарні явища, що супроводжувалися виділенням колосальної енергії, по-тужними вибуховими процесами. Стало ясно, що не тільки Всесвіт як ціле змінюється з часом, і його минуле нетотожне його сучасному стану, а й буквально на всіх рівнях існування матерії йдуть нестаціонарні процеси, відбуваються якісні перетворення матерії, глибокі якісні стрибки.

Відповідно до цього змінилося і головне завдання сучасної астрофізики: вона перетворилася на еволюційну науку, яка вивчає закономірності походження й розвит-ку космічних об'єктів.

Таким чином, астрономічні відкриття XX сторіччя принесли з собою зовсім нове бачення астрономічного світу: на зміну картині незмінного, стаціонарного Все-світу прийшла картина еволюціонуючого Всесвіту — не тільки такого, що розширюється, а й буквально «вибу-хає». Ця обставина дає всі підстави розглядати сукуп-ність відкриттів у галузі вивчення Всесвіту, зроблених

у нашому столітті, а також супутну їм радикальну перебудову системи знань про Всесвіт як чергову рево-люцію в астрономії.

Нова революція в астрономії увійшла як надзвичайно важлива складова частина у науково-технічну револю-цію, що розгорнулася у другій половині цього століття і охопила майже всі галузі сучасної науки та їх прак-тичне застосування.

Головним підсумком цієї революції можна вважати новий погляд на сутність пізнавальної діяльності люди-ни, розуміння того, що процес наукового пізнання «віту є суб'єкт-об'єктною взаємодією. Матеріальний світ по-став перед нами як сфера прикладення практичної діяльності людей.

Цей висновок має колосальне методологічне і філо-софське значення, він також надзвичайно важливий для організації всієї практичної пізнавальної діяльності сучасного людства.

Методичні міркування. Як ми вже неодноразово за-значали, бурхливий прогрес природознавства змусив захисників релігії змінити ставлення до науки. Врахо-вуючи, що в наші дні вступати в спір з природознав-ством у конкретних питаннях світобудови безглуздо й безперспективно, сучасні богослови змінили тактику. Замість того, щоб нападати на науку, вони прагнуть тлумачити наукові дані на користь релігійних уявлень, не зупиняючись при цьому перед прямою фальсифіка-цією науки. Зокрема, вони намагаються ототожнити крах класичної картини світу з крахом матеріалістич-ного світогляду, твердячи, що нова фізика начебто вже однією своєю появою свідчить на користь релігійних уявлень. Зокрема, для цього широко використовується розвиток нової, «некласичної» фізики XX сторіччя.

«Фізика веде нас до брами релігії»,— заявляв католицький єпископ О. Шпюльбек. Приблизно те саме твердив в одному із своїх творів з богослів'я архієпископ Лука, праці якого дістали офіційне схвалення Руської православної церкви. На його думку, найбільші наукові відкриття початку XX сторіччя розхитали матеріалі-стичні підвалини природознавства і змусили перегляну-ти на користь ідеалізму (а значить, і релігії) основні положення фізики і математики '.

Насправді ж усі ці широкомовні заяви не мають під собою, зрозуміло, ніяких підстав. Так, класична фізика, як ми вже зазначали, створила струнку картину світу з причинним взаємозв'язком усіх явищ, виключивши тим самим можливість втручання у хід світових процесів надприродних сил.

Революція у фізиці показала неспроможність пре-тензій класичної фізики на те, щоб дати вичерпне опи-сання всіх явищ з позицій механіки. Але чи означає це, що тим самим наука зробила крок у бік релігії? По-дібний висновок зовсім неправильний. Справа в тому, що матеріалізм класичної фізики був вульгарним, меха-ністичним, метафізичним матеріалізмом, що намагався звести всі світові процеси до однієї найпростішої форми руху. Нова, некласична фізика XX сторіччя завдала удару не по матеріалізму класичної фізики, а по її пре-тензіях на пояснення всього існуючого з механістичної точки зору. Сама ж некласична фізика є не менш мате-ріалістичною, ніж класична, але це матеріалізм вищого порядку — матеріалізм діалектичний. І нова фізика не має потреби в гіпотезі бога, вона також розкриває при-родну причинність й закономірність явищ, хоча відкриті нею закономірності і не зводяться до механістичних.

Слід згадати основоположне висловлювання В. І. Ле-ніна, яке має безпосереднє відношення до питань сві-тогляду: «Це, звичайно, чиста нісенітниця, ніби матеріалізм стверджував... обов'язково «механічну», а не електромагнітну, не