досягають 70 км/с. На їхній рух і, особливо, на рух космічного пилу впливають гравітаційне і (у меншій мірі) магнітні поля, а також потоки радіації і частинок. Усередині орбіти Землі густина космічного пилу зростає, і вона утворює хмару, що оточує Сонце, видиме із Землі як зодіакальне світло.
Сонячна система бере участь в обертанні Галактики, рухаючись по приблизно круговій орбіті із швидкістю близько 250 км/с. Період обігу навколо центру Галактики приблизно 200 млн. років.
По відношенню до найближчих зірок вся Сонячна система в середньому рухається із швидкістю 19,4 км/с.
Чорні діри
У 1783 англійський геолог і астроном Джон Мітчелл (1724-1793р.) першим припустив, що в природі можуть існувати такі масивні зірки, що навіть промінь світла не здатний покинути їх поверхню. Цю ж ідею виказав в своїй книзі «Система світу» (1796р.) французький математик і астроном Пьер Симон Лаплас. Простий розрахунок дозволив записати йому наступні знаменитий слова: «Зірка з густиною, рівної густини Землі, і діаметром більшим за діаметр Сонця в 250 разів не дає жодному світловому променю досягти нас через своє тяжіння; тому можливо, що найяскравіші небесні тіла у Всесвіті опиняються з цієї причини невидимими». Проте маса такої зірки повинна була б в десятки мільйонів раз перевершувати сонячну масу. А оскільки астрономічні вимірювання показали, що маси реальних зірок не дуже сильно відрізняються від сонячної, ідея Мітчелла і Лапласа про чорні діри виявилася забута.
Удруге учені «зіткнулися» з чорними дірами в 1916р., коли німецький астроном Карл Шварцшильд одержав перше точне рішення рівнянь, тільки-що створеної Ейнштейном теорії гравітації. Виявилося, що порожній простір навколо масивної крапки володіє особливістю на відстані rg від неї (величину rg часто називають «шварцшильдовським радіусом», а відповідну поверхню (горизонт подій) – шварцшильдовською поверхнею). У наступні півстоліття зусиллями теоретиків були з'ясовані багато дивовижних особливостей рішення Шварцшильда, але як реальний об'єкт дослідження чорні діри ще не розглядалися.
Правда, в 1930-і роки, після створення квантової механіки і відкриття нейтрона, фізики досліджували можливість формування компактних об'єктів — білих карликів і нейтронних зірок — як продуктів еволюції нормальних зірок. Виявилося, що такі об'єкти дійсно можуть народжуватися і бути стійкими, але лише при помірній початковій масі зірки. У 1939р. американські фізики Роберт Оппенгеймер і Хартланд Снайдер обґрунтували висновок, що ядро масивної зірки повинне безупинно коллапсирувати (переходити) в гранично малий об'єкт, властивості простору навколо якого (якщо він не обертається) описуються рішенням Шварцшильда. Але оскільки такий, як говорили тоді, «коллапсар» (коллапсар – це космічні тіла (інакше звані чорні діри) щодо невеликих розмірів (до 20 км в перерізі), з дуже високою густиною речовини.) або «застигла зірка» не випромінює електромагнітних хвиль.
Табл. Фiзичнi характеристики планет Сонячної системи
Планети | Зоряний перiод обертання, роки | Середня вiдстань вiд Сонця | Нахил орбiти до еклiптики
° ґ | Маса в одиницях маси Землi | Густина г/cм3
а.о. | млн. км
Меркурiй | 0,24 | 0,39 | 57,89 | 7 00 | 0,06 | 5,43
Венера | 0,62 | 0,72 | 108,16 | 3 23 | 0,08 | 5,24
Земля | 1,0 | 1,00 | 149,60 | --- | 1,00 | 5,52
Марс | 1,88 | 1,52 | 227,99 | 1 51 | 0,11 | 3,94
Юпiтер | 11,86 | 5,20 | 778,36 | 1 18 | 317,83 | 1,33
Сатурн | 29,42 | 9,55 | 1427,01 | 2 29 | 95,16 | 0,69
Уран | 83,75 | 19,22 | 2875,27 | 0 46 | 14,50 | 1,27
Нептун | 163,72 | 30,11 | 4504,39 | 1 46 | 17,24 | 1,65
Плутон | 248,02 | 39,44 | 5900,14 | 14 08 | 0,003 | 1,9
Сонце - одна iз нескiнченних зiр, якi iснують у Всесвiтi. Сонце мае форму кулi. Видима поверхня Сонця називаеться фотосферою, радiус якоi вважаеться радiусом Сонця. На середнiй вiдстанi Землi вiд Сонця 1496 000 км (1 астрономiчна одиниця), кутовий дiаметр фотосфери складае 31ґ 59.26" . Лiнiйний радiус Сонця = 6.960x1010 см = 109,12 радiусiв Землi. Маса Сонця = 1, 991x1033 г i становить 333 000 маси Землi. Вiк Сонця приблизно 4,5x109 року. Температура в центрi Сонця = 1,5x107 K. Синодичний перiод обертання 27 дiб. Середня тривалiсть циклу активностi сонячних плям = 11.07 року. Тривалiсть вiкового циклу сонячноi активностi 80-90 рокiв. Нахил екватора до еклiптики = 7° 15ґ . Ефективна температура поверхнi Сонця =5780 К. Перiод обертання Сонця навколо центра Галактики = 200 млн.рокiв. Сонце е звичайною зiркою, яка складаеться в основному з водню i кисню.
Меркурiй - найближча до Сонця планета, трохи бiльша за Мiсяць. Перiод обертання навколо осi вiдносно зiр (сидеричний перiод) 58,65 земних дiб. Сонячна доба на цiй планетi (промiжок часу мiж послiдовними полуднями) становить близько 176 земних дiб. Меркурiй не мае атмосфери, тому його денна пiвкуля дуже нагрiваеться. У пiдсонячнiй точцi Меркурiя температура понад +300° С. Поверхня Меркурiя густо вкрита кратерами (див.рис. ), i нагадуе поверхню Мiсяця. Середня вiдстань вiд Сонця 58 млн. км або 0,387 а.о. Нахил орбiти до еклiптики 7° 0ґ . Маса = 3.3х1023кг.
Венера - друга планета Сонячноi системи вiддалена вiд Сонця на середню вiдстань 0,723 а.о. (108 млн. км), радiус твердоi поверхнi 6052 км (0,95 земного), найбiльш яскрава ранкова або вечiрня зоря. Видимий кутовий радiус змiнюеться вiд 20"