зазначити, що припущення про те, що до складу ядер галактик і квазарів входять «чорні діри», теж є тільки гіпотеза, яка повинна бути підтверджена спостереженнями. З точки зору теорії компактний згусток речовини досить великої маси справді повинен колапсувати і може перетворитися на «чорну діру». Але чи є,такий кінець колапсу практично неминучим, поки що невідомо. У всякому разі, досі астрономічні спостереження реальних підтверджень щодо існування «чорних дір» як у ядрі нашої Галактики, так і у ядрах інших зоряних систем, не дали. Та й з точки зору теорії є ряд факторів, які можуть заважати утворенню в процесі колапсу масивних «чорних дір». Колапсуючі згустки можуть, наприклад, фрагментувати — розпадатися на частини. На певній стадії стиснення можливе виникнення ядерних процесів, здатних спричинити розлітання газових частин. Ці та деякі інші фізичні явища можуть перешкодити «колапсу до кінця» чи, принаймні, сильно його уповільнити, настільки, що стадії «чорної діри» буде досягнуто лише через кілька мільярдів років. А коли це так, то утворення «чорних дір» у квазарах і ядрах галактик має бути досить рідкісним явищем, і, таким чином, високу активність і величезне енерговиділення цих об'єктів наявністю «чорних дір» пояснити важко.
У процесі вивчення Всесвіту нерідко виявляються незвичайні об'єкти і явища, які тривалий час не дістають задовільного пояснення з точки зору існуючих фундаментальних фізичних теорій. До подібних ситуацій може бути три підходи.
Так, наприклад, явища, які не укладаються в межі відомих фізичних закономірностей, можна прийняти за такі, що не підпорядковані природним закономірностям взагалі, тобто за надприродні. Це найпростіше «розв'язання» проблеми, що не потребує ні доказів, ні якихось подальших досліджень. Саме з цих позицій релігійні теоретики намагаються тлумачити незвичайні явища, які ще не знайшли досить повного пояснення в сучасній фізиці, зокрема і явища космічні, як свідчення обмежених можливостей науки і божественної суті природних процесів.
Однак наука не визнає подібних підходів, її багатовіковий досвід переконливо свідчить про те, що будь-яке, навіть найзагадковіше явище, кінець кінцем дістає природне пояснення.
Другий шлях полягає в тому, щоб, незважаючи на труднощі і невдачі, прагнути до зведення незвичайних явищ до вже існуючого знання.
Зрозуміло, що аналіз будь-яких нових фактів, тим більше незвичайних, з точки зору загальноприйнятих фундаментальних фізичних теорій не тільки бажаний, а й абсолютно необхідний. Проте, з іншого боку, це аж ніяк не виключає правомірності спроб узагальнення цих теорій, оскільки може виявитися, що факти, про які йде мова, лежать поза межами їх застосування. Можна навести чимало прикладів з історії природознавства, коли подібні узагальнення виявлялися не тільки абсолютно необхідними, а й великою мірою плідними.
Тим більше не можна погодитися з твердженням, що його висувають деякі вчені на Заході, начебто фізична наука по суті «завершилася». На їхню думку, все розмаїття існуючих у природі фізичних умов, явищ і об'єктів може бути зведене до скінченної кількості фундаментальних законів, і ці фізичні закони, що керують рухом матерії у Всесвіті (за винятком лише закономірностей явищ, які відбуваються в ультраневеликих ділянках і за дуже великих густин), до нинішнього часу вже відкрито і вивчено, і будь-яке щойно виявлене явище безперечно можна описати за допомогою цих законів.
Проте така точка зору не має під собою жодних підстав. Ще на початку цього сторіччя В. І. Ленін, аналізуючи новітні фізичні відкриття того часу, підкреслював, що «електрон є так само невичерпний, як і атом, природа безконечна...» 1. Так само нескінченний і процес пізнання матеріального світу, що оточує нас. Наші знання про нього стають дедалі глибшими і різнобічними, ніколи не досягаючи межі.
З визнанням нескінченної різноманітності матеріального світу пов'язаний третій підхід до вивчення-незвичайних явищ, який допускав можливість того, що ці явища лежать за межами застосовності існуючих фундаментальних фізичних теорій, і для їх пояснення знадобиться розробка нових, загальніших теорій. Але це трапляється порівняно рідко — у більшості випадків нові факти рано чи пізно знаходять пояснення в межах існуючих знань. І все ж у процесі наукового дослідження час од часу обов'язково зустрічатимуться і такі факти, які вимагатимуть виходу за межі звичних теорій.
Отже, та обставина, що наука, «прориваючись» у нові зони дослідження, виявляє незвичайні «дивні», «дивовижні» з точки зору існуючих поглядів явища, ніякою мірою не спростовує наших діалектико-матеріалістичних уявлень про навколишній світ. Навпаки, подібні відкриття є наочним підтвердженням одного з основоположних принципів діалектичного матеріалізму — про нескінченну різноманітність і якісну невичерпність матеріального світу.
Як ми знаємо, у вченні М. Коперника стверджувалося, що центром нашої планетної системи є не Земля, а Сонце, і цим було завдано нищівного удару по церковно-релігійним уявленням про світобудову. Ця кардинальна зміна астрономічної картини світу становила зміст локальної революції — першої революції в астрономії.
Однак цим зміст наукової революції Коперника не вичерпується. Вчення Коперника утвердило новий надзвичайно важливий методологічний принцип: світ може бути не таким, яким ми його безпосередньо спостерігаємо, і завдання науки полягає в тому, щоб пізнати справжню сутність явищ, сховану за їх зовнішньою видимістю. Цей принцип визначив зовсім нове бачення світу, докорінним чином змінив характер наукової діяльності і став тим методологічним фундаментом, на який спирався весь подальший розвиток природознавства. Тим самим революція Коперника в астрономії переросла у глобальну революцію в природознавстві.
На рубежі XIX і XX сторіч відбулася велика революція у фізиці, що ознаменувалася створенням принципово нових фундаментальних фізичних теорій — квантової механіки і теорії відносності. Ця революція