Доречі, північна частина долини Балтіс була виявлена ще на знімках "Венери-15, -16". Але якість зображень була недостатньо висока , щоб розрізнити деталі цього утворення , і воно було занесено на мапу як протяжна тріщина невідомого походження.

Залишається загадкою, яка рідина прорізала ці русла. Простіше було б вважати , що вони - результат термічної ерозії поточним потоком базальтової лави. Але розрахунки доводять, що на шляху довжиною 7000 км базальтова лава не буде мати достатньо тепла, щоб неспинно текти і залишати сліди, прорізаючи русло. Тому це залишається однією з загадок таємної планети.

Додатки

Внутрішня будова

ШАР | ТОВЩИНА | СКЛАД

Кора | 16-50 км | Кремнієві

породи

Мантія | 3000-3300км | Тверді

породи

Ядро (радіус) | 3000 км | Напів розплав-

лені залізо та нікель

Магнітне поле Венери незначне - її магнітний дипольний момент менше, ніж у Землі, принаймні, на п'ять порядків. Через відносну близькість до Сонця Венера випробує значні приливні впливи, завдяки чому над її поверхнею виникає електричне поле, напруженість якого може вдвічі перевищувати напруженість цього поля над поверхнею Землі.

Характеристики Венери

Середня віддаленість планети від Сонця (а.о.) | 0,72333 (108210000км)

Эксцентріситет орбіти | 0,0068

Нахил орбіти до площини экліптики (градуси) | 3,394 (3о23'39")

Средня орбітальна швидкість (км/с) | 35,03

Сидеричний період обертання планети (років) | 0,61521 (224,701 днів)

Синодичний період (днів) | 583,92

Максимальна видима зіркова величина | -4,8

Загальна маса | 408524

Маса (Земля=1) | 0,8136

Маса (кг) | 4,870Ч1024

Экваторіальный радіус (Земля=1) | 0,949

Экваторіальный радіус(км) | 6052,0

Середня густина (г/см3) | 5,25

Прискорення сили тяжіння на экваторі (м/с2) | 8,60

Друга космічна швидкість на экваторі (км/с) | 10,4

Сидеричний період о (днів) | 243,0183

Нахил экватора до орбіти (градуси) | 177,3

Кількість супутників | Немає

Історія відкриттів

Дата | Вчений | Вид

1530 р. | М. Коперник | Вперше точно визначає відстань Венери від Сонця

1610 р. | Г.Галілей | У грудні спостерігає і описує фази Венери, доводить її кулястість, світіння відбитим світлом і знаходження ближче Землі до Сонця.

1639 р. | Дж.Хоррокс | 4 грудня вперше спостерігає вираховане ним проходження Венери по диску Сонця. Наступне відбудеться 6 червня 2012р.

1669 р. | И.Ньютон | Вперше спостерігає спектр Венери.

1761 р. | М.В. Ломоносов | 8 червня при проходженні Венери по диску Сонця відкриває атмосферу.

1930 р. | У.С. Адамс, Т. Дэнхем | Встановлено, що атмосфера складаеться звуглекислого газу.

1958 р. | США | Перша радіолокація планети. Визначено наявність високої температури на поверхні.

1961 р. | СРСР, США и Англія | Радіолокацією в квітні-травні визначений період обертання Венери навколо своєї осі у 244,3 ±2 діб, (у 1962р встановлено, що в зворотньому напрямку).

1962р. | КА "Марінер-2"(США) | Перший досягнув Венери, пройшовши 14 грудня біля планети, підтверджує допущеня про високу температуру у 400°С на поверхні і парниковому эфекту, відсутності магнітного поля.

1967 р. | КА "Венера-4"(СРСР) | 18 перший КА, здійснивший спуск в атмосферу планети до висоти у 23км, де був знищений. За годину роботи отримані дані про стан атмосфери.

1970 р. | КА "Венера-7"(СРСР) | 15 грудня здійснює першу м’яку посадку на Венеру, вперше передала дані про поверхню планети. У місці посадки температура +475оС, тиск 90 Мпа.

Зображення Венери в умовних кольорах, побудоване на основі радіолокаційних даних, отриманих АМС "Магеллан" між 1990 і 1993 р. Щоб заповнити відсутні ділянки зображення, була використана менш докладна інформація з АМС "Піонер" і серії "Венера". Цей вид відкривається з крапки 180° східної довготи, розташованої над екватором. Яскраві частини фотографії відповідають більш шорсткуватим областям поверхні планети; темні - гладким або, можливо, покритим пилом.

Зображення Венери в ультрафіолетовому діапазоні, отримане 7 лютого 1974 р. АМС "Маринер-10" з відстані 720000 км. Зображення побудоване на основі мозаїки кадрів, оброблених комп'ютером і потім відретушованих. В ультрафіолетових променях виділяються пояси хмар, хоча у видимому світлі структура зображення майже нерозрізнене через непрозору атмосферу.

Отримана з "Магеллана" радіолокаційна мозаїка ділянки рівнини Навка шириною 400 км, на якому позначений район посадки апарата , що спускається, радянської АМС "Венера-8".

Перспективний вигляд венерианскої вулканічної гори Сів в умовних кольорах, отриманий на основі радіолокаційних зображень з "Магеллана". Вулкан має 300 км у діаметрі і 2 км у висоту. | Вигляд ділянки поверхні Венери в умовних кольорах, отриманий на основі радіолокаційних зображень з "Магеллана". На передньому плані видна гора Шапаш висотою 1,5 км і 400 км у поперечнику. На задньому плані на обрії можна бачити гору Маат.

Вигляд ділянки поверхні Венери в умовних кольорах, отриманий на основі радіолокаційних зображень з "Магеллана". На ньому показаний найвищий на Венері щитовий вулкан Маат (висота 8 км). | Отримана з "Магеллана" радіолокаційна мозаїка, що дає зображення вулканічних структур, відомих за назвою "павутина". Такі утворення дотепер знайдені тільки на Венері. Розміри видимих на зображенні структур коливаються від 50 до 230 км.

Отримане з "Магеллана" радіолокаційне зображення східного краю області Альфа. Куполоподібні пагорби вулканічного походження мають у діаметрі близько 25 км, досягаючи висоти 750 м | Отримане з "Магеллана" радіолокаційне зображення Венери, на якому видний ударний кратер Аурелия діаметром 32 км.

Висновок

В результаті досліджень вчених, ми маємо точні характеристики та параметри, що надають змогу зробити висновки відносно того, чи існували будь-коли на