Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Венера

Венера - друга по відстані від Сонця і найближча до Землі планета Сонячної системи. Середня відстань від Сонця 108 млн. км. Період обертання довкола нього - 225 доби. Під час нижніх з'єднань може наближатися до Землі до 40 млн. км, тобто ближче будь-якої іншої великої планети Сонячної системи. Синодичний період (від одного нижнього з'єднання до іншого) дорівнює 584 добі. Найкращі умови видимості Венери на періоди елонгацій, хоча кутова відстань Венери від Сонця не перевищує 48%, внаслідок чого її видно або після заходу Сонця (вечірня зірка), або незадовго до його сходу (ранкова зірка). Венера - саме яскраве світило на небі, після Сонця і Місяця.

Діаметр Венери - 12100 км (95% діаметра Землі), маса 81,5% маси Землі, тобто 4,910 24-- кг, чи 1/408400 маси Сонця, середня щільність - 5,2 г/см 3, прискорення сили ваги на поверхні - 8,6 м/с 2 (90% земного). Період обертання Венери довго не вдавалося визначити через щільну атмосферу і хмарний шар, що огортають планету. Тільки за допомогою радіолокації було встановлено, що він дорівнює 243,2 добі, причому Венера обертається в зворотну сторону в порівнянні з Землею й іншими планетами. Нахил осі обертання Венери до площини її орбіти дорівнюють майже 90о, тобто північна і південна півкулі завжди висвітлюються Сонцем однаково.

Венера - найближча сусідка. Її розміри, маса і щільність порід близькі до земного. Разом з тим її магнітне поле майже в три рази слабкіше, ніж на Землі. Венера дуже повільно обертається навколо своєї осі. Тиск на її поверхні досягає 10 млн. Па, а температура +500С. На висоті 49 км над планетою простирається могутній шар хмар. Цим не вичерпуються відомості про Венери. Залишалися неясними до останнього часу також причини різкого збідніння її атмосфери водою, механізм ураганних вітрів на висотах близько 60 км, будова її рельєфу, склад порід, що складають, і т.д. На відміну від інших планет земної групи, вивчення Венери за допомогою телескопів виявилося неможливим. Ще Ломоносов, спостерігаючи 6 червня 1761 року проходження планети по диску Сонця, встановив, що вона оточена «повітряною атмосферою». Тому до останнього часу представлення про будову поверхні і склад гірських порід на Венері залишалися гіпотетичними. При цьому деякі дослідники приходили до фантастичних побудов. Передбачалося, наприклад, що в атмосфері Венери можуть утворюватися вуглеводні. У цьому випадку, на думку американського ученого Ф. Кайла, Венера повинна бути покрита океаном нафти. В іншому варіанті допускалося, що в атмосфері можуть створюватися складні молекули, близькі до тих пластмасам, що одержують у заводських умовах, а поверхня планети вистелена шаром природного пластику. На думку американського дослідника Е. Епіка, для Венери характерні сильні пилові бури, нижні шари атмосфери насичені пилом, що сприяє підтримці високих температур. У цьому випадку поверхня також повинна бути покрита шаром пилу, подібно тому, як це передбачалося «пиловою гіпотезою» Т. Голда для Місяця.

У 1961 році був зроблений запуск першого космічного апарата убік Венери. Станція «Венера-1» пройшла на відстані менше 100 000 км від планети. «Венера - 2», що стартувала в 1965 році наблизилася до планети на відстань 24 000 км. 1 березня 1966 року «Венера - 3» успішно досягла поверхности планети. Станція «Венера - 4» зробила міжпланетну подорож у 1967 році. Її апарат, що спускається, плавно занурився в атмосферу Венери за допомогою парашута. Були зроблені виміри температури, тиску і складу атмосфери. У 1969 році до Венери були відправлені станції «Венера - 5» і «Венера - 6». Їхні апарати, що спускаються, провели зондування атмосфери до висоти 20 км над твердою поверхнею. У 1970 році апарат станції, що спускається, «Венера - 7» здійснив м'яку посадку на планету. Протягом 23 хвилин після посадки з його надходили сигнали з інформацією про роботу приладів. У 1972 році на поверхню планети здійснив посадку апарат станції, що спускається, «Венера - 8», з якого протягом 50 хвилин надходила інформація. Видатними досягненнями у вивченні Венери ознаменувався 1975 рік. Дві станції «Венера - 9» і «Венера - 10» були виведені на орбіти штучних супутників цієї планети. З їхніх апаратів, що спускаються, протягом 53 і 65 хвилин надходили панорамні телевізійні зображення місцевості й інша наукова інформація.

У 1978 році вивчення Венери було продовжено станціями «Венера - 11» і «Венера - 12», що досягли поверхні південніше області Бета. Нарешті в 1982 році станція «Венера - 13» і станція «Венера - 14», зробивши посадку на поверхні планети, дозволили зробити цілий комплекс наукових досліджень.

В даний час можна уже виразно говорити про склад венеріанської атмосфери. Як і передбачалося раніш, вона складається з вуглекислого газу - 97%. Крім нього в кількості 2% є присутнім азот, а також більш 0,1% кисню, водяної пари і частка відсотків приходиться на інертні гази (головним чином аргон).

Наявність величезної кількості вуглекислого газу в атмосфері Венери зв'язано в основному з вулканічною діяльністю. І на Землі при виверженні вулканів в атмосферу викидається вуглекислий газ. Періодичні зміни клімату на Землі, що приводили до заледенінь, деякі вчені зв'язують саме з коливанням кількості вуглекислого газу в атмосфері Землі. На Венері вуглекисла атмосфера створює своєрідний «парниковий ефект», не пропускаючи в космічний простір теплове випромінювання планети. Можливо, цим порозуміваються високі температури в поверхні планети, що досягають


Сторінки: 1 2