Реферат на тему:
Рух небесних тіл під дією сил тяжіння
1. Космічні швидкості й форма орбіт. Виходячи із спостере-жень за рухом Місяця й аналізуючи відкриті Кеплером закони руху планет, І. Ньютон (1643— 1727) установив закон всесвіт-нього тяжіння. За цим законом, як ви вже знаєте з курсу фізики, всі тіла у Всесвіті притягуються одне до одного із силою, прямо пропорційною добутку їхніх мас і обернено пропорційною квад-ратові відстані між ними:
тут m1 і m2 — маси двох тіл, r — відстань між ними, а G — коефі-цієнт пропорційності, який називають гравітаційною сталою. Його числове значення залежить від одиниць, у яких виражені сила, маса й відстань. Закон все-світнього тяжіння пояснює рух планет і комет навколо Сонця, рух супутників навколо плане: подвійних і кратних зір навколо їх спільного центра мас.
Ньютон довів, що піл дією взаємного тяжіння тіла можуть рухатися одне відносно одного по еліпсу (зокрема, по колу), по параболі й гіперболі. Він установив, що вид орбіти, яку описує тіло, залежить від його швидкості в даному місці ор-біти (мал. 1).
При певній швидкості тіло описує коло біля центра тяжін-ня. Таку швидкість називають першою космічною або коловою швидкістю; її на-дають тілам, що запускаються як штучні супутники Землі по колових орбітах. (Виведення формули для обчислення пер-шої космічної швидкості відоме з курсу фізики.) Перша косміч-на швидкість поблизу поверхні Землі становить близько 8 км/с (7,9 км/с).
Якщо тілу надати швидкості, у раз більшої від колової (11,2 к3м/с), яка називається другою космічною або пара-болічною швидкістю, то тіло назавжди відійде від Землі й може стати супутником Сонця. У цьому разі тіло рухатиметься по пара-болі відносно Землі. При ще більшій швидкості відносно Землі воно полетить по гіперболі. Рухаючись по параболі або гіперболі, тіло лише один раз обходить Сонце і назавжди віддаляється від нього.
Середня швидкість руху Землі по орбіті 30 км/с. Орбіта Зем-лі близька до кола, отже, швидкість руху Землі по орбіті набли-жається до колової на відстані Землі від Сонця. Параболічна швидкість на відстані Землі від Сонця дорівнює 30км/с = 42 км/с. При такій швидкості відносно Сонпя тіло з орбіти Зем-лі покине Сонячну систему.
2. Збурення в русі планет. Закони Кегілера точно справджу-ються тільки тоді, коли розглядається рух двох ізольованих тіл під впливом взаємного притягання. У Сонячній системі планет багато, усі вони не тільки притягаються Сонцем, а й притягують одна одну, тому їхні рухи не точно підпорядковуються законам Кеплера.
Мал. 1. Залежність форми орбіти
від початкової швидкості об’єкта
Відхилення від руху, що відбувався б строго за законами Кеплера, називаються збуреннями. У Сонячній системі збу-рення невеликі, бо притягання кожної планети Сонцем значно сильніше від притягання інших планет.
Найбільші збурення в Сонячній системі спричиняє планета Юпітер, яка приблизно в 300 раз масивніша за Землю. Юпітер дуже впливає на рух астероїдів і комет, коли вони близько підходять до нього. Зокрема, якщо напрями прискорень коме-ти, спричинені притяганням Юпітера і Сонця, збігаються, то ко-мета може розвинути настільки велику швидкість, що, рухаючись по гіперболі, назавжди вийде із Сонячної системи. Траплялися випадки, коли притягання Юпітера стримувало комету, ексцентри-ситет її, орбіти зменшувався і різко зменшувався період обер-тання.
Обчислюючи видиме положення планет, доводиться врахову-вати збурення. Нині робити такі розрахунки допомагають швидко-діючі електронно-обчислювальні машини. При запуску штучних небесних тіл і розрахунку їхніх траєкторій користуються теорією руху небесних тіл, зокрема теорією збурень.
Можливість запускати автоматичні міжпланетні станції по бажаних, заздалегідь розрахованих траєкторіях, доводити їх до цілі з урахуванням збурень у русі — усе це яскраві приклади піз-наванності законів природи. Небо, яке за уявленнями віруючих є оселею богів, стало ареною людської діяльності так само, як і Земля. Релігія завжди протиставляла Землю і небо й проголо-шувала небо недосяжним. А тепер серед планет рухаються штуч-ні небесні тіла, створені людиною і керовані нею по радіо з вели-ких відстаней.
3. Відкриття Нептуна. Одним з яскравих прикладів досягнень науки, одним із свідчень необмеженої пізнаванності природи було відкриття планети Нептун за допомогою обчислень — «на кінчику пера».
Уран — планета, яку відкрив В. Гершель наприкінці XVIII ст. Вона йде за Сатурном, що багато століть вважався найвіддаленішою з планет. Уран важко побачити неозброєним оком. До 40-х років XIX ст. точні спостереження показали, що він ледь помітно відхиляється від того шляху, яким мав би рухатись з урахуван-ням збурень з боку усіх відомих планет. Таким чином, теорія руху небесних тіл, настільки строга й точна, зазнала випробу-вання.
Левер'є (у Франції) та Адамс (в Англії) висловили припущен-ня, що, оскільки збурення з боку відомих планет не пояснюють відхилення в русі Урана, значить, на нього діє притягання ще невідомого тіла. Вони майже одночасно обчислили, де за Ураном має бути невідоме тіло, яке своїм притяганням спричиняє ці від-хилення. Учені обчислили орбіту невідомої планети, її масу і вка-зали місце на небі, де в даний час вона мала знаходитись. Цю планету й було знайдено в телескоп у зазначеному місці в 1846 р. її назвали Нептуном. Планету не видно неозброєним оком. Отже, ця суперечність між теорією і практикою, яка, здавалось, підри-вала авторитет матеріалістичної науки, привела до тріумфу.
4. Припливи. Під дією взаємного притягання частинок тіло намагається набути форми кулі. Тому форма Сонця, планет, їхніх супутників і зір близька до кулястої. Внаслідок обертання тіла (як ви знаєте з
