Цивілізація — це високоорганізована система, що досягла такого рівня розвитку, коли вона набуває мо-жливості пізнавати і перетворювати навколишнє. На цій стадії така система починав створювати наукову

картину світу, свою картину світу, яка відповідає саме даній конкретній високоорганізованій системі: її власти-востям, структурі, закономірностям її розвитку, умовам її існування,— конструює свій Всесвіт природодослідни-ка, виділяв його своєю діяльністю 8 нескінченно різно-манітного, невичерпного світу.

Справа в тому, що формування наукової картини світу залежить не тільки від того, яким є Всесвіт, але й від передісторії суспільної практики даної цивілізації. Картина світу відображає не всю сукупність закономір-ностей нескінченно різноманітного Всесвіту, а лише його певні сторони, певні властивості. І характер цього «зрі-зу» визначається не тільки внутрішньою логікою роз-витку самої науки, а в першу чергу тими завданнями, які ставить перед дослідниками суспільна практика. Ін-шими словами, наукова картина світу має соціальний, суспільний характер. Тому наша наукова картина світу і наукова картина світу якоїсь іншої цивілізації можуть збігатися лише за тієї умови, що ця цивілізація повто-рила весь шлях суспільного розвитку земного людства. Проте імовірність такого збігу мізерно мала. А значить, відповідно мала й імовірність того, що дві якісь цивілі-зації створять однакові картини світу.

Таким чином, наша наукова картина світу і наукова картина світу іншої цивілізації можуть не тільки не збігатися, а й навіть не перетинатися. Звичайно, коли мати на увазі закони природи, то на цьому рівні наукові картини світу інших цивілізацій повинні бути більш подібними. І це дає якийсь шанс на взаєморозуміння. Проте слід врахувати, що при найоптимістичніших оцінках середня відстань між космічними цивілізаціями становить тисячі світлових років, і, отже, навіть одно-разовий обмін повідомленнями між двома цивілізаціями триватиме тисячоліття.

При такому темпі обміну інформацією досягнення взаєморозуміння між двома цивілізаціями буде надзви-

чайно складним завданням, а можливо, практично й не-розв'язаним.

І все-таки певні підходи до проблеми «контакту» існують.

Припустимо, нам удасться прийняти «послання» ін-шої цивілізації: якийсь «текст», що складається з набо-ру невідомих нам знаків і містить невідому нам інформа-цію. Чи треба говорити, якого першорядного значення набуває розшифрування закладених у ньому відомо-стей. Адже тільки в цьому випадку ми зможемо обгрун-товано судити про те, чого можна чекати від подальшого спілкування з цивілізацією, яка стала нашим космічним кореспондентом.

Але як розв'язати таке завдання? Як уже було за-значено, «ми» і «вони» живемо на різних світах, гово-римо різними мовами, у нас немає словника для пере-кладу з однієї мови на іншу. До того ж нас розділяє неминучий бар'єр звичних земних уявлень. При безпо-середньому спілкуванні ми, можливо, як-небудь і змо-гли б порозумітися — за допомогою жестів або різних зображень. Але як розшифрувати набір невідомих зна-ків, коли в нашому розпорядженні більше нічого не-має?

Цікаві міркування щодо цього були висловлені на Вільнюському симпозіумі. На думку деяких учених, той самий досвід нашого земного існування, який нагрома-джено людством протягом багатьох сторіч і який у пси-хологічному відношенні перешкоджає пізнанню невідо-мого суспільства розумних істот, має нам і допомогти!

Річ у тому, що цей досвід знайшов своє відображення в людській культурі. А головне завдання при вивченні послання іншої космічної цивілізації полягає не стіль-ки в детальному розшифруванні тієї знакової системи, з якою ми матимемо справу, скільки у виявленні рівня і характеру духовної культури невідомого нам соціуму, тобто у формуванні уявлень про його науку, філософію, світогляд, мораль, етику, психологію, соціальну струк-туру та цілі. Лише такий підхід дасть нам можливість обгрунтовано судити про можливі перспективи і наслід-ки «космічного контакту».

Чи є у сучасної науки хоча б якийсь досвід розв'язан-ня подібних завдань? Хоч це й здається дивним — є! Йдеться про контакти із зниклими земними цивіліза-ціями. Зрозуміло, це контакти однобічні, оскільки такі цивілізації давно не існують, відділені від нас нездолан-ним бар'єром часу. Зрештою, і первісні контакти з ко-смічними цивілізаціями скоріше всього теж будуть однобічними. Тож можна скористатися досвідом «спіл-кування» із стародавніми цивілізаціями. Від них ми теж дістаємо своєрідні «послання» у вигляді різних речей, що дають змогу не тільки реконструювати систему літо-числення, а й судити про принципи технологічної діяль-ності наших далеких предків. Проте тільки вцілілі фрагменти творів мистецтва несуть у собі інформацію про духовну культуру і творчий потенціал їхніх твор-ців. Встановлення таких «контактів» з цивілізаціями стародавнього світу може бути важливим трампліном для досягнення взаєморозуміння з цивілізаціями косміч-ними.

Іншими словами, не виключено, що ключі до здійс-нення контактів з позаземним розумом знаходяться на Землі й можуть бути знайдені в процесі осмислення історії нашої власної земної культури.

Шлях до «космоконтакту», можливо, лежить через «геоконтакт»!

Проблема позаземних цивілізацій і сучасне природо-знавство. У чому сенс вивчення проблеми позаземних цивілізацій на сучасному рівні? Його дуже добре ви-словив академік АН ЕРСР Г. І. Наан: «Вивчаючи про-блему позаземних цивілізацій, ми перш за все нама-гаємося краще пізнати самих себе». Іншими словами, дослідження проблеми розумного життя у Всесвіті дає

нам можливість поглянути на нашу власну, земну цивілізацію з космічної точки зору, побачити її ніби у «космічному дзеркалі». Знання загальних закономір-ностей існування цивілізацій у Всесвіті потрібне для наукового керування нашою практичною діяльністю, особливо в тих випадках, коли вона набуває глобальних і космічних масштабів, і надійного прогнозування її близьких і віддалених наслідків.

Крім того, у процесі вивчення загальна проблема пошуку розумного життя у Всесвіті розпалася на ряд конкретних наукових завдань, що становлять прямий практичний інтерес. Можна, наприклад, назвати таку проблему, як