А. Паннекук в «Історії астрономії» нагадує, що в Плутарха є діалог «Про обличчя, видиме на диску Місяця», у якому Місяць описується подібним до Землі — із горами, що відкидають глибокі тіні. Дж. Хокінс і Дж. Уайт у книзі «Розгадка Стоунхенджа» пишуть: «Із цього острова Місяць видно так, ніби він близький до Землі, і око розрізняє на ньому такі ж височини, як на Землі». І. Д. Рожанський у «Розвитку природознавства в епоху античності» зазначає* що Демокріт за прикладом Анаксагора стверджував, що «Місяць має гори, рівнини й прірви».

Оскільки Галілей першим зміг побачити плями на Сонці й детально роздивитися поверхню Місяця лише через трубу з 30-кратним збільшенням, навряд чи можуть бути сумніви в тому, що давні вчені проводили астрономічні спостереження за допомогою подібних оптичних інструментів.

Безперечним видатним досягненням XIII століття був винахід окулярів в Італії. Бекон, Пекхем і Вітелло не знали про існування окулярів. Однак С. Толанський стверджує, що Р. Бекон у своїх творах уперше звернув увагу на дію увігнутої лінзи, що допомагала краще бачити далекозорим. Поліпшення зору настільки простим способом вважалося церквою «диявольською марою».

Цікавим є і твердження Плінія, що «Нерон дивився бої гладіаторів через смарагди». Ф. Араго, а разом із ним і С. Толанський вважають, що то були своєрідні окуляри від короткозорості. «Римські ювеліри того часу, — пише С Толанський, — часто надавали дорогоцінним каменям як опуклої, так і увігнутої форми». Отже, припущення, що «окуляри» були відомі вже в давнину, аж ніяк не безпідставне.

Загальноприйнятою є думка, що мікроскоп з'явився лише на початку XVII століття. Однак Л. Г. Титов у книзі «Мікроскопи, їхнє приладдя й застосування» висловлює обгрунтоване припущення, що схема мікроскопа була відома задовго до цього. У 1538 році у своїх працях італійський лікар Фракасторо говорить про комбінацію двох лінз, яка дозволяє розглядати різні дрібні предмети. А давні греки й римляни згадують про невидимі «живі порошини» як про першоджерело деяких хвороб, а для того, щоб їх роздивитися, все-таки потрібні мікроскопи.

Тут наведений далеко не повний перелік побічних доказів того, що древні непогано розбиралися в оптиці, виготовляли оптичні прилади і застосовували їх У повсякденній практиці. Залишається незрозумілим, чому в істориків відсутні більш прямі свідчення про цей факт, чому знання древніх про оптичні інструменти були втрачені. Це можна виправдати лише тим, що протягом століть через Різні культурологічні й релігійні причини наукова література, а також й інструменти, що нас цікавлять, знищувалися як «чужорідна» наука або як один з елементів «підступу диявола».

На закінчення хотілося б сказати, що сьогодні на основі, знову ж таки, давніх знань, сучасних відкриттів, науково-технічного прогресу спостереження зір, планет, нових утворень ведуться за допомогою рефракторів невеликого або середнього розміру і великих дзеркальних телескопів, у яких більша частина оптики нерухома, а, наприклад, сонячні промені можна спрямувати всередину горизонтальної або баштової установки телескопа за допомогою одного або двох рухомих дзеркал. Для спостереження Сонця створено спеціальний тип сонячного телескопа — поза затемнений коронограф. Усередині коронографа здійснюється затемнення Сонця спеціальним непрозорим екраном, тому з'являється можливість побачити зовнішні шари атмосфери Сонця. Сонячні телескопи часто забезпечуються вузькополосними світлофільтрами, що дозволяють вести спостереження у світлі однієї спектральної лінії. Створені також нейтральні світлофільтри з перемінною прозорістю у радіусі, які дозволяють спостерігати сонячну корону на відстані декількох радіусів Сонця. Зазвичай великі сонячні телескопи забезпечуються потужними спектрографами з фотографічною або фотоелектричною фіксацією спектрів. Необхідність усунути перешкоджаючу дію земної атмосфери, а також дослідження випромінювання Сонця в ультрафіолетовій, інфрачервоній і деяких інших областях спектра, що поглинаються в атмосфері Землі, призвели до створення орбітальних обсерваторій за межами атмосфери, які дозволяють одержувати спектри Сонця й окремих утворень на його поверхні поза земною атмосферою. Сучасні досягнення на цьому не закінчуються, та й учені не зупиняються, ще безліч відкриттів в оптичному приладобудуванні чекають свого часу.