Реферат на тему:

Будова й еволюція всесвіту

Що є Земля, Місяць, Сонце, зорі? Де починається і де закінчується Всесвіт? Коли він виник і з чого складається? Що сприяло його утворенню? Де межі його пізнання? Можна поставити ще безліч подібних питань, що стосуються Всесвіту, але якщо питання ставиться, а відповідь на нього не отримана, виходить, вона ще не знайдена. Отже, про Всесвіт ми, відверто кажучи, нічого не знаємо.

Вивчення Всесвіту, навіть тільки відомої нам його частини, є грандіозним завданням. Щоб одержати ті відомості, які мають сучасні вчені, знадобилися праці цілих поколінь.

Всесвіт — це все, що існує. Він нескінченний у часі й просторі, хоча кожна його часточка має свій початок і кінець, як у часі, так і в просторі. Всесвіт складається з дрібних порошин і атомів, величезних скупчень речовини і зоряних світів і систем.

Існує наукова дисципліна, що являє собою вчення про загальні закономірності будови Всесвіту, і називається вона космологією.

Космологія — вчення, що включає в себе теорію всієї охопленої астрономічними спостереженнями області світу як частини Всесвіту. Сутність її полягає в тому, що замість об'єкта, шо цікавить, вивчається його модель, яка більш-менш точно повторює оригінал або його найбільш істотні особливості. Узята за зразок модель необов'язково є матеріальною копією об'єкта. Побудова наближених моделей різних явищ допомагає вченим ще глибше пізнавати навколишній світ. Усі результати, отримані за допомогою моделей Все-світу, обов'язково перевіряють, порівнюючи їх із реальністю. В жодному разі не можна ототожнювати саме явище з моделлю, не можна без ретельної й багаторазової перевірки приписувати природі ті властивості, які має модель, тому що жодна модель не може претендувати на роль точної «копії» Всесвіту. Тому в космології потрібною є поглиблена розробка моделей неоднорідного і неізотронного Всесвіту.

Всесвіт складається з численних зір, об'єднаних у гігантські зоряні системи, що називаються галактиками. Наше Сонце також є рядовою зорею, входить до складу нашої Галактики, яка, у свою чергу, включена в Місцеве скупчення галактик.

У Галактиці нараховується близько 10|! (трильйона) зір. Молочний Шлях, який ми бачимо на нічному небі у вигляді сріблястої смуги розсипаних зір, становить основну частину нашої Галактики. Молочний Шлях найбільш яскравий у сузір'ї Стрільця, де знаходяться наймогутніші хмари зір, менш яскравий — у протилежній частині неба. З цього неважко зробити висновок, що Сонячна система знаходиться не в центрі Галактики, який спостерігається від нас у напрямку сузір'я Стрільця.

Якщо дивитися на нашу Галактику збоку, вона за формою нагадує лінзу або сочевицю. Розміри Галактики були обчислені за зорями, які видно на великих відстанях — цефеїди та гарячі гіганти. Діаметр Галактики склав близько 3000 пк (парсек (пк) — відстань, з якої велика піввісь земної орбіти, перпендикулярна до кута зору, видима під кутом у 1"; 1 парсек = 3,26 світлового року = 206265 а. о. = З * 1013 км) або 100 000 світлових років (світловий рік — відстань, пройдена світлом протягом року). Чіткої межі в нашої Галактики немає, тому що зоряна густина зменшується поступово.

У центрі Галактики розташоване ядро, що складається з гігантського й ущільненого скупчення зір (червоних гігантів і короткоперіодичних цефеїд)-, діаметром 1000—2000 пк. Ядро практично неможливо спостерігати через те, що воно майже повністю приховане щільною завісою хмар. Воно знаходиться від нас на відстані 30 000 світлових років у напрямку сузір'я Стрільця. Зорі, а особливо надгіганти і класичні цефеїди, складають молодше населення Галактики. Вони розташовуються далі від центру й утворюють порівняно тонкий шар або диск. Серед зір цього диска знаходиться пилова матерія й хмари газу. Субкарлики та гіганти утворюють навколо ядра й диска Галактики сферичну систему.

Маса нашої Галактики приблизно дорівнює 2 ¦ 10" мас Сонця, при тому, що маса Сонця дорівнює 2 ТО30 кг. Близько 1/1000 її маси міститься в міжзоряному газі й пилу.

У 1944 р. московський астроном В. В. Кукарін дійшов висновку, що Галактика має спіральну структуру, причому ми знаходимося між двома спіральними гілками, у місці, бідному на зорі. Спостереження вченого підтверджуються тим, що в деяких місцях на небі неозброєним оком можна розрізнити тісні групи зір, зв'язані взаємним тяжінням, або зоряні скупчення.

Існує два види зоряних скупчень: розсіяні й кульові. Розсіяні скупчення складаються зазвичай з десятків або сотень зір головної послідовності й надгігантів зі слабкою концентрацією до центру. Кульові скупчення складаються зазвичай з десятків або сотень зір головної послідовності й червоних гігантів, із сильною концентрацією зір до центру. Іноді вони містять короткоперіодичні цефеїди. Прикладом розсіяних скупчень є скупчення Гіади і Плеяди в сузір'ї Тельця. Кульові скупчення набагато перевершують за розмірами розсіяні скупчення. Відомо більше 100 кульових і більше декількох сотень розсіяних скупчень.

До складу галактик входять також міжзоряний газ і пилоподібні частки, що становлять собою розсіяну речовину, яка й утворює туманності. Так, наприклад, різновидами туманностей є газопилова туманність у сузір'ї Оріона і темна пилова туманність Кінська Голова. Відстань до туманності в сузір'ї Оріона дорівнює 500 пк, діаметр центральної частини туманності — 6 пк, маса приблизно в 100 разів більша за масу Сонця. Туманності бувають дифузійними (клоччастої форми) і планетарними. Туманності, як правило, освітлюються прилеглими зорями.

Галактики різні за своїм зовнішнім виглядом.

Еліптичні галактики зовні невиразні, перехідні від круглих форм до еліптичних. Ядро галактики — щільна конденсація в центрі — є характерною деталлю