(звані «моря») вкриті рослинністю і, вихо-дячи з цього, прагнув до наукового пояснення того спо-стережуваного факту, що «моря» Марса в спектрі від-битого ними сонячного світла не дають особливостей, характерних для земних рослин—відсутність смуг по-глинання хлорофілу в червоній ділянці спектра, значне загальне вбирання інфрачервоної радіації.
Марс зблизька
В листопаді 1962 та 1964 рр. радянські космічні апа-рати «Марс-1» та «Зонд-2» полетіли назустріч загадці, посилаючи на Землю з величезних далей ледве чутні радіосигнали. 28 листопада 1964 р. з мису Кеннеді в бік Марса стартувала американська космічна станція «Марінер-4». Після 7,5 місяця перебування в «погоні» за Марсом, подолавши відстань близько 550 млн. км, стан-ція пролетіла на відстані близько 10 тис. км від поверх-ні Марса і сфотографувала з різних положень поверхню нашого загадкового рожевого сусіда. Великий кратер внизу має діаметр понад 30 км. «Марінер-4» сфотографував близько 1 % поверхні Марса, і на всіх фо-тознімках разом налічується понад 70 кратерів різних розмірів — від 6 до 200 км. Марсіанські кратери, як і місячні, мають вали висотою до 100 м та глибину в кілька сот метрів. Зовнішні схили залів мають середній нахил по відношенню до горизонтальної площини близько 10°.
Отже, наявність на поверхні Марса величезної кількості кратерів значних розмірів є однією з особливостей цієї планети, що відрізняє її від нашої Землі.
Використана література :
1. Климишин І.А., Крячко І.П. „Астрономія” 2003р.